«Веселі, брате, часи настали». 10 мільйонів українських селян стали кріпаками. І практично ніхто цього не помітив! Геніальна схема наших «вовчиків-братчиків»-) (Докладніше…)

Ви, хто накинув на себе таку гарну і благородну назву, що ви зробили цього тижня «для справи», для просування ваших ідей, для допомоги і підтримки тих, хто є втіленням того, що ви вважаєте ідеалом (ось іще гарненьке словечко). Що конкретного, незначного, чи великого ви можете внести до активу цієї проголошеної вами активної боротьбі? Що зараз відрізняє вас від цієї слабкої та аморфної маси, яку ви регулярно освистуєте з таким запалом? Порівнюючи ваше недавнє життя і життя пересічнoї неполітизованої особи, чи зможете ви повчати її не червоніючи? Чи змогли б ви зробити більше, ще більше, краще? Чи зробили ви щось так, що можна по-справжньому виміряти щирість і глибину обов’язку, тобто зусиль? Якщо ви (і це « ви » звичайно, дуже часто означає « ми »…) почуваєтесь ніяково, щоб відповісти на таке запитання, ви, безперечно, знаєте, що лишається робити.

Бути активістом-особистістю не є позою. Це не є бездоказовим твердженням, коли відчуваєш себе «різним» живучи та діючи як решта. Це також і не жоден з багато чисельних проявів належності до секретних груп – колекції зброї, паролі, та моргання очима є, насправді, не що інше як фальшива мікро – належність, яка дозволяє легко виділятися від маси та претендувати на оригінальність (позитивну чи негативну) яка є абсолютною ілюзією сучасного світу. Бути активістом особистістю означає, або, скоріше за все, мало б означати вимогу. Вимогу перш за все до себе. О ні, нічого колосального, ніякої бурхливої пихатості, ні дикого шуму, ні помпезних геройських жестів, ніяких театралізованих інтриг, лише вимога, любові, рішучості, роботи, суворості, ентузіазму та енергії. Одним словом: серйозності.

Зрозуміло, що це залежить від своїх «сил», «здібностей», «можливостей», але використовуючи їх максимально, а не жуїруючи без утоми практичними труднощами та матеріальною нестачею, які виправдовують бездіяльність, але, як не дивно, не вичерпують пустопорожні виступи та домагання. Коли дійсно хочеш і коли в це глибоко віриш, завжди можна знайти час в епоху 35 годинного робочого тижня і цивілізації розваг, щоб зробити щось велике або мале, що живить і просуває справу. Нагадування такої відомої істини може здатися дитячою наївністю і трохи смішним але ця істина є фундаментальною в ці часи дилетантства та постійного самовиправдання. Наклеювання марок, торги на аукціонах, робота з картотекою нових членів, участь в пропагандистських кампаніях, редагування інформаційних бюлетенів, пробіги від кіоску до кіоску для розповсюдження нашої преси –ніщо не буває відразливим, ніщо не буває даремним, якщо ці акції проводяться свідомо, тривало, систематично та серйозно. Оскільки бути активістом-особистістю зовсім не означає прийняти позицію вичікування апокаліпсису, або широкоформатних передбачень, а означає приєднатися до глобального бачення, послідовного, радикального та розумного проекту (розумного тому що радикального, оскільки зараз, в час великих небезпек і великих викликів лишився тільки один реалізм-революційний…) і щоденно впрягатися (завдання одночасно і скромне і величезне, невдячне і значуще) в будівництво життя відповідно до проголошених сподівань. Отже бути активістом – особистістю полягає не говорити «так» коли думаєш «мабуть», не претендувати, а доводити, полягає не в тому щоб сподіватися, а в тому щоб діяти для надії. Скажи мені що ти віддаєш, і я скажу хто ти. Працювати, навіть скромно або таємно, але з серйозністю. Або замовчати.

За допомогою спостережень, арештів та інших методів уряд Франції практично на щоденній основі запобігає або гасить конфлікти, пов’язані з ісламським екстремізмом, і відбувається це вже впродовж десятиліть. (Докладніше…)

У наш безславний плутократичний час побутує уявлення, що за гроші можна купити все – кар’єру, дружбу, авторитет серед оточуючих, і навіть кохання. Ясна річ, що прекрасні нетолерантні молоді люди, які складають нашу читацьку аудиторію, рішуче протестуватимуть проти такої маячні. Просто ми живемо в іншому ціннісному вимірі, де понад усе цінують людину, її працю та життєву боротьбу, де нічого не купується та не продається, але все можна здобути власними зусиллями. В тому числі – знайти кохання свого життя.
(Докладніше…)

Діти – майбутнє України

Сьогодні нависла загроз над найбільшою споконвічною цінністю українців – сім’єю. Вчорашні опозиціонери, а сьогоднішня влада від Партії регіонів вкотре довела свою злочинну сутність і цілковиту байдужість до власного народу. Намагаючись догодити всім, окрім українців, теперішній уряд без широкого громадського обговорення хоче запровадити так звану ювенальну юстицію західного зразка. Така “система захисту прав дітей”, заснована на доносах, вилученні дітей у батьків – неприпустима -заявив голова Тернопільської міської організації ВО “Свобода”, депутат Тернопільської міської ради Михайло Головко.

Введення в тій чи іншій формі ювенальної юстиції західного зразка спрямоване на підрив традиційних сімейних цінностей, а отже становить загрозу національним інтересам України. Воно суперечитиме конституційному принципу захисту сім’ї, її незалежності, вільного вибору батьками форми виховання дітей,поставить сім’ю під жорстокий контроль чиновників. Воно зруйнує діючу вУкраїні судову і правоохоронну системи, порушить принцип поділу влади, а головне — призведе до руйнування благополучних сімей, необґрунтованого збільшення соціального осиротіння (дітей-сиріт при живих батьках), спровокує корупцію і дитячо-підліткову злочинність.

“Введення в нашій країні ювенальної юстиції західного зразка призведе до безкарності молодіжної злочинності і створить ряд загроз для держави і суспільства. В цьому ми можемо переконатися на прикладі мільйонів європейських і американських сімей, де головною проблемою є внутрішні стосунки батьків і дітей. І сьогодні західні “порадники” хочуть перенести свої біди до нас. Все це робиться під личиною добра та під гаслами “захисту прав дітей”, але насправді має на меті налаштувати дітей проти батьків, розтлити і знищити нашу з вами Святу Батьківщину.Вони не перші, хто віроломно вторгався на нашу землю. Вони лізуть в наші дитсадки і школи, сунуть ніс в наші сім’ї і вчать нас, як треба жити. Нехай спочатку наведуть лад у себе, в тих західних країнах, де діти стріляють по вчителях і доносять на своїх батьків, де тижнями неможуть угамувати “дітвору, що розпустувалася”, яка спалює машини і б’є вітрини”.

Не дивлячись на широкий народний опір і протести, в Києві у середині квітня цього року представники Міністерства юстиції України разом з екс-міністром юстиції Франції Роберу Бадінтера провели прес-конференцію, присвячену якраз впровадженню ювенальної юстиції. Там урядовці повідомили, що вже направили в ЮНІСЕФ (Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй) для експертизи проект з питання впровадження в Україні юстиції для неповнолітніх. Попередньо Мінюст видав наказ № 198/7 “Про створення робочої групи для реформування ювенальної юстиції в Україні”.

Ювенальна юстиція проголошує принцип пріоритетності прав дитини. На практиці це означає, що діти мають право подавати на батьків (і взагалі — на дорослих) до суду. А суд, керуючись принципом пріоритетності прав дитини, стає на її захист; розбираючи ситуацію, вірить перш за все дитині і намагається її всіляко виправдати і захистити від батьків–”правопорушників”. Відповідно до норм ювенальної юстиції, батьки вже не можуть захищати дітей від впливу деструктивної маскультури, оскільки підліткові журнали, що розбещують, книги, фільми, комп’ютерні ігри і тому подібне продається вільно, і батьківська заборона тлумачитиметься як порушення права дитини на інформацію та дозвілля. Вибір сексуальної орієнтації підлітками в ліберальній парадигмі також не опротестовуються, тому батьки не зможуть чинити опір і пропаганді гомосексуалізму в дитячо-підлітковомусередовищі. Наркоманія, тютюнопаління та вживання алкоголю тежтрактуватимуться, як цілком припустимий “альтернативний стиль життя”, -зазначив Михайло Головко.

 ”Запровадження ювенальної юстиції негативно сприймається суспільством, оскільки суперечить духовно-етичним нормам традиційної української моралі” – підсумувавМихайло Головко.

Втрати Україною суверенітету не прийме не тільки Захід, а й також значна частина українців. І не лише в Галичині. Роблячи завеликі поступки Москві, Янукович ризикує втратити владу.

Віктор Янукович міцно схопив владу в Україні. Форсованим темпом сформував уряд, назбирав парламентську більшість і підпорядкував собі Конституційний суд. Однак наразі він не має уявлення, як облаштувати державу. Знає тільки, що має бути інакше, ніж за помаранчевих. Замість економічного і політичного хаосу – стабільність, у зовнішній політиці прагматизм замість романтизму. У національному питанні та історичній політиці має повернутися пострадянська «золота середина».
(Докладніше…)

“Сила держави” вимірюється багатьма зовнішніми та внутрішніми показниками. Одним із найважливіших компонентів для внутрішньої могутності є основна соціальна опора, яка виступає ядром, утворюючим і постійно підтримуючим елементом державності. Держава сильна тільки тоді, коли основною соціальною опорою є саме середній клас, що становить абсолютну більшість населення. Тільки за умов захисту середнього прошарку населення, створення можливостей для його розвитку та подальшого становлення можлива побудова сильної Української Національної Держави.

(Докладніше…)

Одним із визначальних мотивів для тих громадян України, що віддали свій голос за чинного президента України, була його обіцянка забезпечити скоординовану роботу всіх гілок влади задля виходу держави з фінансово-економічної кризи.

Спостерігаючи за тим, як оперативно нова стара влада вибудувала владну вертикаль зі членів Партії регіонів та тих, хто лояльний до неї, спочатку складалося позитивне враження. Здавалось, що нова владна команда поспішає виконувати й інші передвиборні обіцянки. Передусім – у частині проведення давно назрілих соціально-економічних реформ.

(Докладніше…)

Не підуть українці на новий Майдан від своїх садків вишневих, де їм так приємно лежати у тіні і слухати, як співають ідучи дівчата – та ні, не підуть, з майданами вже покінчено. Не вірять вони вицвілим помаранчевим лідерам, від яких уже нудить.

Що стосується вицвілих горе-лідерів, то це правда. А що стосується нових майданів, то усе це абсолютна брехня, яка розповсюджується: а) деморалізованими українцями-”все пропало” 2) провокаторами, завдання яких – цю деморалізацію посіяти.

(Докладніше…)