У нашого товариша, молодого лучанина, журналіста та громадського діяча Андрія Калахана лікарі встановили страшний діагноз – аденокарцинома правої легені (рак легенів, злоякісна пухлина). (Докладніше…)

Прийшовши до влади, Партія регіонів оголосила про початок реформ чи не всіх сфер суспільного життя. Були запропоновані реформи в царині трудових та земельних відносин, пенсій, податків, комунальних послуг, освіти, медицини і, навіть статусу житла громадян.
Втім, сьогоднішній уряд не оригінальний у своєму реформаторстві. Ринкові реформи безперервно тривають в Україні вже два десятиліття, за всіх президентів та всіх різнокольорових голів уряду.
Зміст цих реформ – у зосередженні власності та фінансових потоків у руках великого капіталу, суспільного прошарку, який з’явився у “лихі 90-ті”, і з тих часів опанував політичну й економічну владу в країні.
І ці реформи не зупиняться, доки в Україні розвиватиметься капіталізм.
Сучасне українське реформаторство неможливо звести лише до волі уряду та вимог Міжнародного валютного фонду. Щоб зрозуміти його причини і наслідки, має сенс розглянути процес розвитку капіталізму, появу соціальних протиріч і соціального протистояння в Україні.
Початок українського капіталізму
Вже всередині радянської системи існували соціальні протиріччя, які й призвели до її розвалу. На її уламках постала нова система, фаворитом якої став великий капітал. Він виріс ще з кінця радянських часів – з червоних директорів, партійних та комсомольських функціонерів, цеховиків.
Рамки старої системи стали занадто тісними для реалізації їхніх інтересів. Добре ілюструє еволюцію тих соціальних груп радянської системи у новітню буржуазію біографія Сергія Тигіпка, члена ЦК ЛКСМУ, ЦК КПУ, згодом – приватного банкіра, а нині – віце-прем’єра українського уряду.
Отже, зародки капіталізму містилися ще у радянській Системі.
Перша хвиля реформ
Саме новоявлена буржуазія найбільше скористалася з економічних та політичних змін на межі 80-90-тих років, хоч рушіями тих змін були інші – робітники, студентство й інтелігенція.
Метою нового правлячого класу був перехід у приватні руки власності, яка до того вважалася загальнонародною, та коштів, які знаходилися в руках громадян.
Це і стало змістом першої хвилі ринкових реформ, реалізованої першими українськими урядами, зокрема через ваучерну приватизацію та трасти. Відібрана у українців за безцінь власність стала економічною основою українського капіталізму.
Перша хвиля ринкових реформ була нічим іншим, як експропріацією власності та фінансів, тобто експропріацією всього того, що стало в нових умовах капіталом. Ця хвиля тривала до середини 90-тих років і призвела до початкового накопичення капіталу в руках новонародженого класу.
Друга хвиля реформ
Дальший розвиток українського капіталізму, прагнення збільшити норму прибутку та конкуренція всередині нового правлячого класу, а, головне, відсутність законодавчих меж для накопичення капіталу, призвели до другої хвилі ринкових реформ, зміст якої полягав у монополізації цілих галузей економіки в руках небагатьох олігархів.
Монополія є одним із найважливіших методів отримання надприбутків. І сьогодні металургійна галузь практично контролюється компаніями, пов’язаними з Ахметовим, ринок авіаперевезень – з Коломойським, виробництво міндобрив – з Фірташем. Обленерго, горно-збагачувальні та нафтопереробні комбінати поділені між компаніями кількох капіталістів.
Монополізація призвела до невиправданого зростання внутрішніх цін на газ, бензин, електроенергію, залізну руду. І створила механізм вилучення коштів українців на користь олігархату.
Ця хвиля – хвиля монополізації – була найвищою за часів Кучми, проте вона тривала і за помаранчевих часів.
Монополізація влади
Такого стану речей можна було досягнути лише за умови співпраці великого капіталу з державною владою (ця співпраця і є суттю олігархії). І така ситуація відтворювалася в Україні як за часів Кучми, так і за “помаранчевих”, так і тепер, за “біло-синіх”.
Олігархи були і є серед спонсорів ПР, БЮТ, “Нашої України” і навіть КПУ. Часто вони “розкладають яйця” в різні кошики і підтримують кілька політичних сил, нерідко публічно ворогуючих між собою.
Таким чином, олігархи монополізували не лише українську економіку, але й ринок політичних партій та державну владу. Капітал приватизував і вибори в Україні, бо законодавство про партії та вибори влаштоване таким чином, що, незалежно від виборчих програм, перемагають представники великого капіталу, помаранчевого чи біло-синього – байдуже.
Інші соціальні групи в українському парламенті практично не представлені.
Соціальне розшарування
В результаті з’явилося соціальна прірва між невеликим числом “верхів”, які реалізовують свої соціальні інтереси у новій системі, та “низами” – абсолютною більшістю українців, які свої соціальні інтереси реалізувати не можуть.
Якщо верхівка державного апарату та група олігархів — правлячий клас в Україні, то інші соціальні групи — від найманих робітників до середньої руки підприємців — не можуть бути задоволені таким станом речей.
Останні, зокрема, не витримують конкуренції великих капіталів, поєднаних із силою державного механізму, банкрутують або йдуть під “дах” тих же олігархічних структур.
Їхній соціальний інтерес полягає у заміні державно-монополістичного ринку на класичний ринок із вільним розподілом ресурсів, вільним доступом до кредитів, чітко встановленими правилами гри.
Наймані ж робітники, селяни, пенсіонери та інтелігенція, службовці, дрібні підприємці, кваліфіковані робітники, прагнуть або ліквідації ринкових відносин як таких, або соціального ринку — з соціальними гарантіями, з власною участю в розподілі прибутків.
Політичний устрій
Політичною системою, притаманною олігархічному капіталізмові, є режим президентської республіки. Саме авторитарний режим найкраще забезпечує надприбутки наближеним до влади капіталістам і через придушення громадянських прав забезпечує їх захист від соціальних потрясінь.
Так є в Україні, Росії, Грузії, Узбекистані та низці інших пострадянських країн.
Натомість інтерес соціальних низів, можливо, не до кінця ними усвідомлений, полягає у демократичному устрої, який забезпечить їх представництво у законодавчій та виконавчій владі, а, отже, і представництво їх соціальних інтересів. В устрої, який гарантуватиме громадянські права.
Розширення ринкових відносин
Капіталові, утвореному наприкінці 90-тих-початку 00-тих, залишились лише ті галузі, які ще не були опановані олігархами. Таким чином комерціалізується освіта, медицина, громадський транспорт, комунальні послуги.
За рахунок цього галузей, не включених у ринкові відносини, практично не залишилось. І станом на сьогодні соціальну державу в Україні практично цілком демонтовано.
Втім, тенденція розвитку українського капіталізму полягає в тому, що й ці нові ринкові галузі швидкими темпами монополізуються.
Периферійний капіталізм
Сучасний український капіталізм виник як периферійний капіталізм. Західні корпорації розглядали Україну (і весь пострадянський простір) як новий ринок збуту. Товари, попит на які на Заході вже стабілізувався на мінімальному рівні, можна було з великою рентабельністю збути тут.
Для цього треба було лише просунути нові, нав’язані через рекламу, потреби, про це дуже вдало написав Пєлєвін у “Generation П”.
Ще однією функцією українського капіталізму, як і будь-якого периферійного, є імпорт криз, які періодично трясуть світову капіталістичну систему. Ці кризи, такі як “велика депресія” та “азіатсько-тихоокеанська криза”, є невід’ємною рисою капіталізму.
України кризи перевиробництва і перенакопичення безпосередньо торкнулися 1998-го і 2008-09 років. І ще торкатимуться – відчуємо на собі ще не одне цунамі у акваторії світової системи капіталізму.
Окрім того, периферія з дешевою робочою силою і з дешевим, за рахунок дешевих природних ресурсів та відсутності екологічного захисту, виробництвом потрібна центральному капіталізмові для того, аби забезпечити стабільний рівень життя своїм найманим робітникам і при цьому не зменшити власну норму прибутку.
Таку периферію на початку 90-тих світовий капітал відкрив в Україні.
Український капіталізм в системі світового капіталізму
Поки що інтереси великого українського капіталу співпадають з інтересами капіталу центрального. Українські олігархи зацікавлені у економічних відносинах із Заходом через необхідність збуту, наприклад, продукції металургійної та хімічної промисловості, яка приносить чималі прибутки.
Західний капіталізм зацікавлений у збуті своїх товарів та експорті інвестицій і, відповідно, криз. А разом вони зацікавлені у здешевленні робочої сили в Україні, що дозволить їм зберегти норму прибутку.
Інструменти МВФ та СОТ є інструментами зовнішнього регулювання щодо українського капіталізму. Як кредити МВФ, так і регулювання світового ринку в межах СОТ (умови СОТ вже загрожують існуванню українського сільського господарства як такого, уніфікуючи його до потреб західного ринку), покликані вирішити кілька питань.
Зокрема, забезпечити повернення зовнішнього боргу, на це дають нові кредити, та зробити Україну інвестиційно привабливою для центрального капіталу.
Інвестиційна привабливість – це такі умови для вкладання капіталу, які дають найвищу норму прибутку інвесторам.
Монетаризм
Тому умовами при наданні кредитів МВФ, як правило, є монетаристська політика, яку центральний капітал нав’язує країні боржнику, та зменшення соціальних виплат і здешевлення робочої сили. А також тотальна приватизація промисловості та землі.
Щодо країн 3-го світу, до яких належить і Україна, така політика не раз показала свою руйнівну силу. Саме монетаристська політика місцевих урядів призвела до грудневої революції 2001-го в Аргентині та до сучасних соціальних протестів у Греції.
Натомість політика стимулювання виробництва через стимулювання попиту, в тому числі й через соціальні виплати, показала свої позитивні результати у багатьох країнах, що розвиваються.
Загалом центральний капіталізм, у країнах якого концентрується світовий капітал, не прагне розвивати периферію і часто зацікавлений у збереженні там відсталих соціальних відносин, аж до феодальних.
Часто це співпадає з інтересами правлячих еліт країн периферії: прибутками від експлуатації периферійних аборигенів користуються і ті, й інші.
Володимир Чемерис, Інститут Республіка, для УП

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/07/26/6419147/

26 липня відбувся другий за рахунком музичний  вечір, організований Автономними націоналістами м. Львова та Всеукраїнською профспілкою «Студентська солідарність». (Докладніше…)

23 липня відбулися чергові спортивні змагання, які проводить молодіжна ініціатива ЗСУВ, одна із гілок Автономного Опору.

(Докладніше…)

Cидір – адвокат політв*язнів. Коли він починає захищати активіста, той невідворотно опиняється на волі. (Докладніше…)

(Докладніше…)

Проект спрямований на поширення ідей здорового способу життя з метою повернути дух командної боротьби, самоорганізації та активної участі у різноманітних спортивних змаганнях на вулицях українських міст. (Докладніше…)

Колишній голова сільради на Харківщині відкрив стрілянину по юнаках, які зібралися відзначити День молоді на березі ставка. (Докладніше…)

Шипування – радикальний метод захисту дерев від спилювання, що полягає у вбиванні в стовбур цвяхів або металевих стержнів з метою вивести з ладу бензопилку. Технологія полягає в наступному (див. малюнок):

Нижче розглянуто окремі питання щодо теорії та практики шипування:

- Чи не шкодить шипування дереву?
- Чи не порушує шипування закон?
- Обладнання
- Рекомендації щодо процесу
- Безпека шипувальника
- Безпека сторонніх осіб
- Шипування пеньків
- Шипування у лісі

Чи не шкодить шипування дереву?

Шипування, це щось на зразок щеплення для дерев: дерево має один раз пережити це, загоїти маленьку ранку, щоб потім не загинути від великої. Так само як і щеплення для людей (чи тварин), шипування запобігає тільки одній хворобі – пилкам. Іншим загрозам шипування не стане на заваді. Проте імовірність того, що дереву з часом загрожуватиме саме пилка, дуже велика.

Багато хто каже, що шипувати не можна, оскільки вбитий у дерево цвях може занести до дерева хвороботворні бактерії та спори грибів. Проте всі забувають, що птахами та іншими тваринами нерідко травмуються дерева, навіть вітром інколи ламаються гілки. І дерева не гинуть… Травми, отримані деревом від цього не можна порівняти із тими, що спричиняє цвях. У садах щовесни проводиться обрізка гілок, інколи навіть проводять омолодження дерев. Під „омолодженням” розуміють обрізання усіх пагонів крім одного, після чого він розвивається у „нове”, молоде дерево. І навіть такі заходи не призводять до загибелі дерева. Що вже казати про шипування… Пошкодження від цвяха мізерне. Крім того, деякі садівники використовують цвяхи для підвищення врожайності дерев. Вони переконані, що десяток цвяхів в стовбурі – найкращий спосіб збільшити розміри і кількість плодів на дереві.

Чи не порушує шипування закон?

Шипування прямо не забороняється законами. Не можна лише «вбивати металеві предмети» в дерева на землях природно-заповідного фонду: в цьому випадку порушнику загрожує штраф.

Обладнання

Для шипування потрібні: молоток або кувалда, цвяхи, болторіз або кусачки. Бажано мати також добійник та рукавички. Також можна використовувати шуруповерт.

Молоток має бути важким, вагою від 1 до 3 кг. Щоб позбутися блиску його, разом із ручкою, можна пофарбувати коричневою, чорною або зеленою фарбою з балону. Якщо пофарбований молоток виходить надто блискучим, цей недолік легко ліквідувати за допомогою наждачного паперу. В такому вигляді його можна без проблем жбурнути в опале листя, де він буде практично непомітним. Під час шипування, можна обмотати ганчіркою, щоб він не дзвенів на весь ліс.

Цвяхи обираються залежно від того, які породи дерев і якої товщини ви зібрались шипувати. Найменший розмір цвяхів, придатних для шипування – 10 см., краще навіть 12 см. Найдовші – на ваш розсуд. Обмеження довжини цвяхів відбувається завдяки вашим фізичним можливостям, адже забити в дерево товстий і довгий цвях дуже важко. Є велика імовірність того, що він загнеться до того, як ви його заб’єте повністю. Щоб цього не сталось, треба бити дуже сильно. Цвях не загнеться, якщо при кожному ударі влазитиме в дерево. Якщо ж ви слабенько тюкатимете його, цвях загнеться точно.

Які саме цвяхи купляти залежить не лише від розміру дерева, але і від його виду. Сосни, кедри, тополі, берези і липи м’які, в них можна вбити що завгодно. Дуб, граб і деякі інші дерева дуже тверді. Крім того, граб і деякі клени мають дуже рівну кору, на якій цвях легко підчепити за шапку і витягти.

Серед асортименту будівельних магазинів інколи трапляються цвяхи із зазубринами, або зі спіральним рельєфом. Такий цвях витягти з дерева майже неможливо. Якщо ж у продажу їх немає, можна взяти трикутний або квадратний напилок і зробити на цвяхах зазубрини самотужки.

Болторіз дозволяє легко відкусити шляпку цвяха перед остаточним забиванням у стовбур: Тоді його вийняти стає майже неможливо. Чим більший болторіз – тим легше відкусувати, але звичайно він більш помітний та менш зручний у транспортуванні. Тому обирайте розмір відповідно до товщини цвяхів та ваших фізичних можливостей.

Добійник – спеціальна стамеска, що допомагає легше добити цвях після відкушування шляпки.

Рукавички слід купляти тряпчані і одноразові – а отже дешеві. На раз вистачить пари. Одну рукавичку ви вдягаєте на руку, якою берете і тримаєте цвяхи (не забувайте, що всі вони в мазуті!), а другу використовуєте для зберігання решти цвяхів. Для руки, що тримає молоток рукавичка не треба. Можете натерти мозолі, та голою рукою молотки тримати значно надійніше. Цвяхи ж в рукавичці, як і молоток, можна жбурнути у листя, а потім забрати. Вони не розсиплються і не дзвенітимуть. Основну мас цвяхів лишайте у того, хто стоїть на шухері, а краще десь у кущах.

Рекомендації щодо процесу

Краще починати шипувати дерева відразу ж, як стає відомо, що їм погрожує вирубка (наприклад, ділянку віддали під забудову). Потім, коли з’являться паркан та охорона, зробити це буде набагато складніше.

Важливо розмістити цвяхи таким чином, щоб той, хто пилятиме дерево, наштовхнувся принаймні на один з них.

Для додаткового ефекту, поєднуйте великі цвяхи з маленькими. Металевий детектор, який можуть використовувати при пошуку ваших цвяхів, не може відрізнити великі цвяхи від маленьких
Якщо ділянка дуже велика і прошипувати всі дерева неможливо фізично, починайте з тих, що розташовані по краям ділянки і ймовірно будуть зпиляні першими

Безпека шипувальника

Перше і головне у справі власної безпеки під час шипування – контролювати ситуацію. Шипувати дерева поодинці не можна. На кожних 1-4 шипувальника має бути принаймні один спостерігач, який слідкує, чи не наближається хто не будь до місця акції. Інакше кажучи – завжди ставте когось „на шухер”. Займатись шипуванням значно легше вдень, ніж вночі. Звісно, вдень легше зіштовхнутись в лісі з іншими людьми, проте будь-яку діяльність в лісі серед ночі, якщо її виявлять, автоматично вважатимуть підозрілою. Бажано не робити це біля доріг, не розмовляти при цьому. При появі на горизонті незнайомців, молотки і цвяхи можна відкинути в бік, скажімо в лісову підстилку. Крім того, придумайте спільну легенду, чим ви тут займаєтесь: пікнік (о, а ось і бутерброди!), вішання шпаківень, зоологічні дослідження тощо. Для того, щоб це можна було зробити оптимально, вам варто зробити попередні приготування.

Безпека сторонніх осіб

Зазвичай на місці шипування залишають попереджуючі таблички або знаки (наприклад: «Обережно! У дерева вбиті цвяхи! Небезпечно!» або нанесена краскою буква “Ш”). Такі таблички не варто лишати там, де дерева не зашиповані. Треба хоча б для вигляду защипувати кілька дерев навколо таблички.

З іншого боку, з часом цвяхи заіржавіють, вкриються мохом, а з роками і корою. І їх не стане видно. Про вигідність чи користь цієї властивості можна сперечатися, проте для вашої особистої безпеки краще, щоб цвяхи якнайшвидше перестали бути помітними.

Якщо (хоча це може бути вкрай рідко) робота іде із побіленими вапном деревами, цвяхи легко замалювати коректором.

Шипування пеньків

Під час вирубки дерев у парках і лісопарках, де є необхідність видалити пеньки, не травмуючи значною мірою грунт, „зеленбудівці” використовують спеціальний метод. Пеньок обкопують на певну глибину і потім спилюють ще раз. Після цього зріз пенька лишається нижче рівня грунту і його легко засипають. Щоб перешкодити рубкам дерев, які будуть проводитись тими ж робітниками, що і дана рубка, можна у середину трухлих пеньків повстромляти довгі і товсті цвяхи, або металеві штирі, які легко попсують пилки. Перевагою цього методу є те, що він зовсім безшумний.

Шипування у лісі

Коли мова іде про рубки дерев у лісі, можна виділити багато специфічних особливостей шипування. Наприклад, коли планується рубка старих сосен для використання їх, як ділової деревини, лісничі попередньо ходять до цих дерев і сокирою зчищають невелику кількість кори, яка легко відшаровується. Це робиться для того, щоб перевірити, чи не вражене дерево комахами-шкідниками лісового господарства. Таким чином, в залежності від ситуації, можливо є сенс демонстративно необережно повбивати цвяхи у дерева, показавши, таким чином, що деревина зіпсована, або ж, навпаки, вбивати цвяхи над і під сучками, там, де точно не зчищатимуть кору під час огляду лісового масиву.

Крім того, для офіційної рубки, дерева попередньо відмічають спеціальними мітками. Можете вважати, що ця мітка – для вас. Ці дерева слід шипувати в першу чергу. Проте систем маркування дуже багато. Треба розібратись, що значать ті чи інші мітки. До певного моменту вам не відомо навіть те, чи відмічені дерева мають бути вирубані, чи залишені.

Перед суцільними рубками в лісах, розробляють спеціальні технологічні карти рубок. Згідно цього документу, скажімо, рубка ведеться в квадраті зі сходу – на захід. І ніяк інакше. Таким чином, побачивши, в якому напрямку почали валити ліс, ви можете зробити шипування більш ефективним.

Деякі активісти вважають, що доцільно знищувати в лісах стовпчики лісових виділів (не плутати з квартальними стовпчиками!). Якщо це зробити – межі виділів будуть втрачені і не ясно буде, де саме слід пиляти дерева. Після цього вже можна спокійно шипувати ліс. З іншого боку, знищення стовпчиків стане втратою орієнтирів і для вас самих.

За матеріалами “Посібника з радикальних методів охорони природи” (Завантажити у форматі doc.)

Джерело: Збережи Старий Київ

Усіх працівників музею викликає на допит слідчий відділ управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

СБУ знову має питання до працівників музею

Вони усі проходять у якості «свідків» у кримінальній справі, відкритій СБУ за фактом «готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю».

«Всі електронні копії документів, незаконно вилучені в мене та в музеї, – історичні, жодної держтаємниці там немає», – сказав директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий.

«СБУ досі намагається кваліфікувати історичні матеріали як таємні, хоча не має на це підстав – закон забороняє ховати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав та свобод людини і громадянина та незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб», – додав історик Володимир В’ятрович.

Незважаючи на це, за словами істориків, усі, хто бачив, працював з історичними документами, зокрема експонованими в Музеї — від прибиральниці до науковців та екскурсоводів — змушені з’являтися на допити в СБУ.

Як відомо, у вересні минулого року СБУ затримала директора музею Руслана Забілого, конфіскувавши у нього комп’ютер та зовнішні диски.

СБУ заявила про порушення кримінальної справи за фактом готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Після цього СБУ провела обшук у кабінетах істориків музею «Тюрма на Лонцького» у Львові й вилучила два ноутбуки, один жорсткий диск, паперові копії історичних документів.

Вилучено також відеосвідчення дисидентів, записані дослідниками протягом 2009–2010 років. Досі нічого не повернуто.

Джерело Кавказцентр