Постріл. Один сміливий постріл. Постріл, який без сумління пролунав із револьвера Миколи Лемика, який пролунав во імя правди.
21 жовтня 1933 року молодий націоналіст вчинив атентат проти московсьокого консула, яким відкрито заявив на весь світ, про голод,  про геноцид української нації,  про злочин сталінського режиму, який замовчували усі. Перед пострілом він сказав лише одне речення: “За мільйони замордованих братів і сестер!”

“Майже 80 років тому антиукраїнською владою було знищено мільйони українців, внаслідок штучно створеного голодомору. Теперішня антиукраїнська влада також знищує нас. Щороку з України зникає по мільйону  наших співвітчизників.  Але тоді укараїнський молодий націоналіст Микола Лемик показав цим упирям що нація жива. І зараз влада має розуміти, що ми памятаємо Миколу Лемика!” – було сказано біля памятника жертвам політичних репресій.

Від цих подій вже пройшло багато років, та з кожним днем ми все глибше відчуваємо повторення 30-тих. Сталінська ідеологія була побудована щоб зробити з нації просту машину, з людини – гвинтик цієї машини, яка не здатна думати та не задає запитань, виховати рабську сутність, вирвати з корнем будь який дух спротиву.

Історія любить повторюватись. Сьогодні правляча система вбиває націю, правда не голодом, а страшнішою зброєю. В країні у вчителеві вбивають вчителя, у лікареві вбивають лікаря, у поетові – поета. На кожному кроці чуємо лише рюмсання лібералів,  та ниття “нацдемів”  а лицеміррю  влади, немає меж,  інтелігенція зникає, ЗМІ продались та виконують одну мало не основну роль маніпулювання свідомісттю народу, в Українців  відбирають віру.

“Геноцид продовжується! І продовжується тими самими методами! Тільки тепер він більш затяжний!” – зазначали наприкінці маршу.

26 листопада у День вшанування пам*яті жертв Голодомору Автономні націоналісти Львова довели, що вони це розуміють. Близько пятисот молодих людей вийшли на вулицю, щоб запалити свічку пам*яті. Хода під гаслами “Пам’ятаємо! Помстимося!” розпочалась біля пам*ятника С.Бандері, пройшовши головними вулицями міста. Закінчилась урочистим віче та викладанням слів пам*яті лампадками.

“Прямі нащадки тих, хто вивозив зерно в 33 зараз сидять по владних кабінетах, йдуть зі всіма з жалібними стрічками  та розказують про бідних замордованих людей, про мільйони невинних жертв.  А потім, захищаючи свій капітал, вони звільняють з роботи сотні молодих батьків, котрі завтра не матимуть можливості прогодувати своїх дітей. І ці люди розказують нам про память без агресії, про те, що мститися погано!

А ось вам наша відповідь! Нам плювати на ваші закиди! Нам плювати на те, що у ваших руках влада, що у вас продажні ЗМІ! В нас правда! В нас бажання! В нас палаючі очі! В нас сила! І що б ви там не говорили, але помста буде! Навіть якщо для цього потрібні будуть роки, сили чи життя! Ми їх знайдемо і пожертвуємо! Всі винні у Голодоморі 32-33 та у геноциді почтаку 2000-тисяних будуть покарані! Бо майбутнє належить нам!” – сказано вкінці маршу.

В цей день, молодь заявила, що мовчати вже набридло! Історія не повинна повторюватись! Нам роками нав*язували неправдиве бачення та заставляли відмовитись від того, що бачили на власні очі! Досить! Сьогодні уже не достатньо слів, потрібні дії!  Ми пам*ятаєм, ми помстимося!

Режим повинен впасти!