Коли більшість народу знаходиться за межею бідності, не маючи жодних перспектив чи гарантій подальшого добробуту – пізно втілювати реформи. Коли закони існують лише на папері, а ті, хто має слідкувати за їх дотриманням, самі стають джерелом беззаконня – годі й говорити про якісь права і свободи. Коли більшість земельних, промислових та фінансових ресурсів належить вузькому колу неофеодалів при владі – країна хвора. Невиліковно хвора. Коли врешті народу стає зрозуміла лицемірна суть чиновників ти силовиків всіх рівнів і от-от від безвиході люди стануть самі здобувати і захищати свої права – держава запускає єдино правильний для владних паразитів механізм – репресії.

Це раніше можна було закривати очі на гоніння патріотів за політичну позицію, діяльність чи інколи невмотивовані дії. Це раніше прислужливі підлеглі та підконтрольні ЗМІ вдало формували думку про екстремістську та асоціальну сутність тих, кого переслідують. Це раніше можна було списати все на проплачену політичну думку будь-якого активіста, тим більше що вашу увагу вдало відвертали до менш нагальних проблем, як-то війна прапорів на 9 травня чи інші подібні речі.

Осінь 2011 року змінила правила. Тепер ті, хто раніше мовчав, завтра можуть опинитись під аналогічним пресом. Віднині переслідування ведуться не за політичні погляди, а за незатьмарену свідомість. Ти вмієш думати, аналітично та логічно милисти? Ти не віриш нашим властителям, покладаєш надії лише на свої сили, знаючи що покладатись нема на кого? Ведеш здоровий спосіб життя, не піддаючись деградаційній пропаганді у вигляді реклами спиртових та тютюнових заводів, котрі знаходяться у власності владного класу? Ти поза політикою, але водночас маєш чітку громадянську позицію? Ти віриш у верховенство права і, більше того, потенційно готовий захищати ці позиції? Ти не звик мовчати та терпіти будь-яке свавілля чи нахабство? Ти – небезпечний елемент для цієї держави. Ти той, кого влада боїться найбільше, оскільки ти виходиш за межі плану по вихованню покірного стада споживачів та виборців. Тебе слід ізолювати. Будь-якими методами.

Процес пішов. Відтепер політична позиція не означає зовсім нічого. Відтепер ти в небезпеці, маючи просто інші життєві погляди. На початку вересня у місті Суми працівники МВС у традиційній для них формі зробили суттєвий крок для «розкриття» злочину, що погрожував стати черговим «глухарьом». З типовим для них нахабством та жорстокістю, в якості свідка був «запрошений» на допит 18-річний активіст Автономного опору Ігор Ганенко, в якості ж свідка підданий побиттю, погрозам та цинічному обшуку домівки у присутності підставних понятих. З Ігора вимагали зізнання у скоєнні злочину – типово, дуже типово для українського силового апарату, про методи «ведення слідства» якого знає ледь не кожен громадянин. Вимагали, залякуючи, фізично впливаючи та сподіваючись на його юність і недосвідченість. Не вийшло. Поки що. Сценарій подальших подій теж загальновідомий для тих, хто вміє аналізувати. Завтра знайдуться «свідки», «подільники» з числа його ж друзів, котрі не знайшли сил витримати тортур, «речові докази» у вигляді муляжних вибухових пристроїв, котрі героїчні силовики в супереч інструкціям знешкоджують голими руками… і все. Чергове розкриття злочину. Чергова зламана доля та n-на кількість років у тюрмах.

Чому саме Ігор? За політичні погляди? Ні. За життєві позиції? Так. Він потрапив у список неблагонадійних міста під номером один за свою громадську діяльність. За здоровий глузд, здорове життя та нормальні для людини життєві цінності, що суперечать рамкам нав’язаного виховання нинішнього молодого покоління. За пропаганду спорту та здорового способу життя. За організацію спортивних турнірів в рамках ініціативи Здоровий спорт українських вулиць. За протести проти свавілля режиму, протести проти беззаконня у владних кабінетах та тюремних застінках. Просто, за громадську позицію.

Сьогодні затримано його. Ламають долю поки що йому. Завтра, коли напруга в суспільстві зросте, і необхідно буде стримувати її, візьмуться за інших, менш активних людей. Післязавтра в цей список потрапить кожен із вас, хоча б за те, що читає цей текст, думаючи вже не в тих рамках, що потрібні цій владі.

За іронією долі у 2004 році саме в Сумах сталася подія, що суттєво вплинула на передвиборчий рейтинг тодішнього прем’єр-міністра гр. Януковича В.Ф. ще задовго до подій на Майдані Незалежності. Тоді, влітку, сумські студенти стали на рішучий протест проти об’єднання трьох ВУЗів під керівництвом провладного ректора-хабарника, депутата Верховної Ради від СДПУ(о) Олександра Царенка. Сподіваючись на недалекоглядність та тимчасовість акції, молодь мали намір просто проігнорувати. Проте, все активне студентство міста зупинятись не збиралось, організувавши наметове містечко та вимагаючи відміни указу тодішнього Президента щодо об’єднаня, погрожуючи навіть походом на Київ. Не допомагали чиновникам ані напади атлетичних молодиків на табір, які не цурались не лише бити хлопців і дівчат, а й неодноразово використовували невідомі хімічні речовини, що викликали серйозні алергічні реакції у постраждалих. До речі, в тих молодиках містяни пізнавали працівників міліції. Як знайомо… Не допомагали й провокації у вигляді «розслідувань» про фінансові махінації протестувальників, листівок, що звинувачували студентів у наркоманії та розпусті на території містечка, регулярного биття вікон в оселях батьків найактивніших протестувальників, фізичний тиск. Не допомогло нічого. Студенти добилися свого. Прості, позапартійні студенти. Тож маючи гіркий досвід, влада нині намагається на місцях задавити будь-яке вільнодумство та світогляд, що суперечить програмі партії, тобто корупційним та антинародним схемам.

Хоча.. навіть без громадської позиції чи атипічних для здеградованого суспільства поглядів ніхто не застрахує від того, що завтра у вас раптово не «вилучать» пакунок наркотиків, підвищуючи показники, що завтра ви не станете жертвою, випадково перейшовши дорогу не в тому місці нахабному чиновнику чи всевладному сержантові. Завтра ВИ будете обирати – мовчати, чи відчувати на власному здоров’ї переваги «демократії» та «свобод» приправлених нашими реаліями.

А сьогодні… Сьогодні ми закликаємо до допомоги у справі порятунку Ігора. Ми просимо фінансової допомоги всіх небайдужих людей. Допомоги для оплати хоча б адвоката та інших витрат, пов’язаних із «веденням слідства», якщо це можна так назвати. Якщо ми не допоможемо – людина стане черговою жертвою режиму. Якщо ми не допоможемо сьогодні, завтра вони, знахабнілі від безкарності та відчуття вседозволеності, отримавши подачку від системи та соціальний статус, прийдуть по інших. Сила нашого народу – в солідарності. Солідарності перед спільним противником.

Сьогодні ламають долю Ігору, котрий як звичайний українець не має кількох тисяч доларів на хабар, чи впливових родичів з владної команди. Завтра це може бути будь-хто з вас. Не за погляди, не за дії, а так… для статистики.

Режим повинен впасти!