ІА "Прометей"
Джерело: ЗСУВ
29 вересня молодіжна ініціатива ЗСУВ (Львів) та “Street Workout” звернулись до представників Львівської міської ради з проханням обладнати сучасний майданчик для занять вуличним спортом. (Докладніше…)
Завтра спортивна молодь Львова під стінами міськради проведе флеш-моб з вимогою встановити сучасний спортивний майданчик. Про це Вголосу розповів один з організаторів акції.
Організаторами виступила молодіжна ініціатива ЗСУВ та Street Workout (турнікмени).
Під час флеш-мобу юнаки продемонструють масове відтискання та акробатичні трюки. Подібну акцію вони нещодавно проводили біля пам’ятника Т. Шевченку.
Проте цього разу оприлюднять звернення до Львівської міської ради та до міського голови Андрія Садового, а також заяву з вимогами встановити спортивний майданчик та сприяти спортивним ініціативам львівській молоді.
«Звертаємося до Вас із вимогою почати безстрокову роботу над альтернативою сучасному самогубницькому способу життя серед молоді Львівщини та й усієї України, наскільки це можливо», – йдеться у зверненні.
Одна з вимог організаторів – встановлення у центральній, або наближеній до неї частині Львова сучасного спортивного майданчика за їхнім проектом. Проект розроблений так, щоб там могли тренуватись та проводити змагання міжнародного рівня.
«Спортивний майданчик має бути європейського рівня та хорошої якості. За нашим проектом, його площа складатиме 250-300 квадратних метра. На майданчику має бути встановлено низький та високий турніки, чотирьохсторонній турнік, бруси (звичайні та низькі), гімнастичний турнік, шведська стінка з підвісом для гімнастичних кілець. За нашими підрахунками, приблизна вартість матеріалів становить 15 тисяч гривень», – розповів один з розробників проекту спортмайданчика.
Як пояснює один з організаторів, у Львові є безліч людей, які займаються спортом, проте влада, замість того, щоб їх підтримувати, популяризує протилежне – до прикладу пивні фестивалі. Їхньою ж метою є популяризація здорового способу життя через спорт.
«На фестиваль пивних брендів Львівська міська рада у бюджеті закладає півмільйона гривень. На розвиток спорту ж витрачається значно менше грошей. Спортивні події, які відбуваються (йдеться саме про спортивні фестивалі та масові спортивні заходи) зрідка рекламуються значно слабше, ніж клубні вечірки чи попсові концерти», – додає хлопець.
http://vgolos.com
О 18:00 кілька десятків молодих людей у масках з’явилися на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку у Львові. Одночасно вони запалили п’ятнадцять димових шашок з усіх сторін площі та почали розкидати листівки з політичним підтекстом. Інші люди у цей час розтягували на площі банери з лозунгами: “І вражою злою кров’ю волю окропіте”, “Свободу Ганненку”, “Свободу політв’язням”.
Акцію організувала активна націоналістична молодь Львова. Приводом для цього слугувало безпідставне звинувачення націоналіста Ігора Ганненка з міста Суми у підпалі гуртожитка з іноземними студентами.
“Хоча хлопець має стовідсоткове алібі, його все ж незаконно затримали міліціонери та довели до спроби самогубства. Ігор перерізав собі вени через знущання правоохоронців, але вижив. Таким чином молодь хоче привернути увагу людей до політичних репресій проти політично-активної частини українців”, – пояснив один з учасників акції.
Площу затягнуло густим білим димом. Кілька хлопців виводили балончиками на плитці написи: “Свободу Ганненку”, “А.С.А.В.”(“All cops are busterds”, що перекладається як “Всі менти – виродки”), “Революцію не спинити”, “Час настав”, “Свободу Ігореві”.
Через дві хвилини хлопці почали розбігатися. З диму вибіг міліціонер, тримав за светр невідомого хлопця. До міліціонера підтягнулися люди та вимагали відпустити хлопця.
Акція тривала не більше п’яти хвилин. На плитці перед пям’ятником залишився попіл від піротехнічних засобів та листівки.
Нагадаємо, у ніч з 20 на 21 вересня харківський рух “8 травня” вчинив у Харкові підпал райвідділу міліції, протестуючи таким чином проти політичних репресій та в підтримку Ганненка.
Джерело: Gazeta.ua
25 вересня у місті Львові відбувся флеш моб, на підтримку політв’язня з міста Суми Ігора Ганненка. (Докладніше…)
Завдяки новому закону, що освячує мільйонні позови проти ЗМІ, з листопада 2011 року команда Януковича запланувала собі додушити повністю вже придушені попередньо українські ЗМІ.
Розмірковуючи над сучасним станом засобів масової інформації в Україні, варто звернути увагу на такий факт, як точне визначення часу, в якому ми перебуваємо сьогодні. На моє переконання, ми здебільшого все ще перебуваємо однією ногою в часах імітаційної демократії Віктора Ющенка. Забуваючи про те, що надворі не 2005-й чи навіть не 2009-й, а 2011 рік. При цьому автоматично поширюючи багато чого з ющенківських часів не тільки на розуміння ситуації в українських ЗМІ, а й на всю українську політику в цілому.
Не знаю, погано це чи добре. Адже, з одного боку, цей факт засвідчує, що навіть у добу вживлення тоталітаризму в українське життя інтелектуальна частина українського суспільства на рівні підсвідомості відторгає дійсність, силоміць нав’язувану командою Віктора Януковича. З іншого боку, таке відторгнення на рівні підсвідомості заважає нам об’єктивно усвідомити, в яку інформаційну пастку потрапило нині українське суспільство.
В цьому сенсі має йтися не лише про цензуру, самоцензуру чи їхні негативні похідні. Все набагато складніше. Вже півтора роки поспіль в Україні відбувається цілеспрямований і методичний демонтаж демократичних надбань не тільки 20-ти останніх років української незалежності, а й усього того, чого ми набули за всі попередні роки, починаючи ще від часу перебудови 1985 року.
Якщо бути відвертим, не можна сказати, що навіть за Ющенка (не кажучи вже про Кучму) ми мали в Україні справді вільні засоби масової інформації. Адже значна частина українських ЗМІ і тоді була в руках українських олігархів. Однак існування певного конкурентного середовища завдяки тому, що олігархат не мав спільних політичних та економічних інтересів, принаймні створювало ілюзію того, що існує свобода слова і можна писати й казати все так, як воно є насправді.
В цьому випадку, скоріше за все, може йтися про врівноваження балансу інформаційних інтересів українського суспільства й олігархату, котрий у часи президентів Леоніда Кучми і Віктора Ющенка був прописаний негласно встановленими правилами, що за весь час найбільше порушилися трагічним убивством Георгія Ґонґадзе.
Після приходу Віктора Януковича на президентську посаду наближене до нього оточення явно вирішило, що врівноваження балансу інформаційних інтересів українського суспільства і тих, хто тримає владу в Україні, їм уже ні до чого. Адже прийшли вони надовго (як їм здається), тож навіть імітація демократії й свободи слова лише шкодить іміджу сильної влади «справжніх мужиків».
Таким чином те, що ми спостерігаємо нині щодо українських засобів масової інформації, не що інше як інформаційна розбалансованість, яка має на меті цілком конкретні цілі. Першою з них є намагання зміцнити в свідомості українського колективного соціуму, що цензурування, препарування і дозування інформації в потрібних нинішній владі пропорціях – це необхідні атрибути сильної й відповідальної влади. З чого має автоматично випливати, що свобода слова й інформаційна демократія – лише перешкоди на шляху «радикальних реформ», затіяних нинішньою владою.
Друга ціль є також цілком конкретною. Залякати українців, наочно показавши на прикладах невільних і підконтрольних режимові ЗМІ, що не варто навіть намагатися чинити спротив зникненню свободи слова, введенню цензури чи самоцензури. Адже все в Україні – під цілковитим і повним контролем Партії регіонів, і це необхідно всім українцям сприймати як уже доконаний факт.
Третьою не менш очевидною ціллю стало прагнення «донецьких» привчити українське суспільство до приховування правдивої інформації, а то й до поширення неприхованої дезінформації. Оскільки не всі громадяни України, через економічні, а часто й технічні труднощі, мають можливість користуватися альтернативною інформацією з інтернету. І на Банковій про це добре знають.
Недемократична владна команда намагається на всіх рівнях надходження інформації до українського споживача перекривати інформаційні потоки, нав’язуючи йому свої сурогатні інформаційні замінники в формі відносно дешевої російськомовної жовтої преси чи кількох розкручених псевдооб’єктивних газет, котрі цілком перебувають на олігархічному утриманні.
Тому дуже важливо, розмірковуючи над тим, що можуть українці протиставити таким діям нинішньої влади, розуміти: з владним режимом, що тяжіє до тоталітаризму, неможливо вести дискусії про рівень центрування чи демократизації ЗМІ. Така дискусія з ними неможлива. Свобода слова в Україні почала згортатися фактично з лютого 2010 року. І необхідно визнати факт, що перший раунд цього тоталітарного дійства ми якщо й не програли ще остаточно, так точно не виграли. Хоча при цьому не можна сказати, що «донецьким» вдалося перемогти в чисту. Радше їм просто вдалося тимчасово зміцнитися на позиціях, котрих українці не змогли поки що відстояти. Однак вони роблять вигляд, що повернути назад свободу засобам масової інформації вже неможливо. Тому вони прагнуть, аби українці домовлялися з ними саме з такої позиції. Прийнявши те, що сталося, як належне.
В цьому контексті варто звернути увагу на прийнятий під парламентські вибори новий закон, що освячує мільйонні позови проти журналістів і засобів масової інформації. Власне, з листопада 2011 року команда Віктора Януковича запланувала собі додушити повністю вже придушені попередньо українські ЗМІ. Що дуже скидається на початок другого етапу демонтажу демократичних надбань і свободи слова в Україні. За задумом тих, хто все це реалізує, інформаційна пастка для українського суспільства має захлопнутися в 2011 році. А вже в наступному, 2012-му, – розпочатися новий етап «співпраці» влади із засобами масової інформації. Етап порозуміння, толерантності і злагоди. За якого придушені владою журналісти, для самозбереження, вмикатимуть самоцензуру і мовчатимуть. А на тих, хто не погодиться з такою ситуацією в українських засобах масової інформації, чекатимуть мільйонні позови. Отже, на їхню думку, цензурна пастка успішно спрацювала. Ланцюговий механізм передачі страху в суспільство запущено на повну потужність, і для слухняних журналістів уже пора вводити нове і дуже приємне для їхнього слуху звання – «Народний журналіст України». Причому кандидатури на це високе звання буде затверджувати Віктор Янукович особисто.
Перетворення «четвертої влади», ЗМІ, на шісток режиму – це саме той момент, коли владна команда планує взяти Україну за горло остаточно. Адже в них немає жодної ілюзії стосовно того, що український народ їх любить чи принаймні підтримує. Та їм цього й не треба. Головне – щоб українці мовчали, що б із ними не робили. Мовчали, боялися і прагнули сподобатися тим, хто цю владу представляє. Аби їх не чіпали.
Думаю, вже сьогодні необхідно серйозно думати над тим, що протиставити тотальному наступу цензури на українські ЗМІ. І як захищати тих, на кому влада розпочне показово випробувати свої методи публічного залякування. Переходячи від теорії до практики, пропоную терміново готуватися до створення організації під умовою поки що назвою «Український фонд протистояння цензурі».
Оскільки Ахіллесовою п’ятою захисту від наступу цензури в даному випадку є необхідність залучення адвокатів. А їхні професійні послуги далеко не безкоштовні. Таким чином не тільки можна в судовому порядку доводити всю абсурдність позовів, що підривають фундаментальні поняття свободи слова, а й висувати зустрічні позови проти влади, яка неприкрито порушує права журналістів на їхню професію. Намагаючись їх залякати, приручити або просто відмовитися від журналістської роботи.
Цілком очевидно, що лише згуртованість і спільні дії як працівників засобів масової інформації, так і всього українського суспільства здатні відбити атаки режиму, який за всяку ціну хоче домогтися свого – щоб Україна мовчала. Мовчала, коли треба бити на сполох, аби не допустити втрати Україною статусу незалежної держави.
http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/3483
| У центрі Києва міліція 22 вересня розігнала кілька мітингів громадських організацій, пояснюючи свої дії рішенням суду про заборону проведення масових заходів у центрі столиці 22-23 вересня.
Це рішення суд пояснив тим, що через загрозу “скупчення великої кількості людей виникне загроза функціонуванню інститутів влади”. Найбільше протистояння із міліцією сталося на Софіївській площі, де відбувався студентський форум “Інший бік освіти”, серед гасел якого – відставка міністра освіти та науки Дмитра Табачника. За повідомленнями організаторів форуму, кількох людей було доправлено до райвідділення міліції. “22-23 вересня відбуватиметься низка заходів за участю посадових осіб держави, здійснення таких заходів у центральній частині міста Києва, за висновком суду, може призвести до створення перешкод функціонуванню інститутів влади”, – вказано у рішенні Окружного адміністративного суду Києва. Згідно із офіційними повідомленнями, Президент Віктор Янукович 22 вересня перебуває у Нью-Йорку, голова уряду Микола Азаров – із робочим візитом у Волинській області, голова парламенту Володимир Литвин вів пленарне засідання парламенту. На п’ятницю громадські організації, що захищають інтереси чорнобильців та колишніх воїнів-інтернаціоналістів, знову планували пікетувати парламент. Є припущення, що заборона суду була спрямована передусім на ці протести – після того, як кілька тисяч пікетувальників мало не прорвалися у будівлю Верховної Ради 20 вересня.
Джерело: http://bratstvo.info |
Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв побажав міністру освіти Росії Андрію Фурсенку не повторити долю міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника.
Мєдвєдєв проводив нараду в Російському університеті дружби народів, за підсумками якої анонсував кілька доручень з питань життя студентів.
“У чомусь це може бути навіть складніше, ніж налагодити навчальний процес”, – зауважив він.
Тому Мєдвєдєв побажав міністру освіти науки Росії в цьому успіхів.
“І бажаю вам, щоб студенти до вас ставилися добрішими, не як до міністра освіти України, який отримав по фізіономії від дівчини букетом”, – з посмішкою звернувся він до Фурсенка.
“Може бути, він викликав особливо добрі почуття в неї, і вона не змогла нічого з собою зробити?” – припустив Мєдвєдєв.
Джерело: http://bratstvo.info
У китайському місті Луфен, провінція Гуандун, пройшли масові протести проти політики влади з продажу земель. Тисячі людей напали на кілька урядових будівель, у тому числі штаб-квартиру місцевого відділення китайської Компартії і поліцейський відділок.
Частина протестуючих була озброєна цеглинами і палками. В ході заворушень десятки людей отримали травми.
Погромники протестували проти конфіскації земельних ділянок і продажу їх компанії-забудовнику Country Garden (вартість операції склала 156,6 мільйона доларів).
Чиновники з адміністрація Луфена підтвердили факт заворушень, що почалися ще в середу, 21 вересня. За даними влади, в них брали участь кілька сотень людей.
В адміністрації повідомили також, що погромники перевернули шість поліцейських машин і поранили більше десяти поліцейських.
Джерело: http://bratstvo.info
“Своєчасного прибуття таксі не гарантуємо”, – таку відповідь можна було почути у відповідь на замовлення, а вулицями польської столиці до центру в цей час їхали колонами кількасот таксі.
“Якби ви знали, скільки треба коштів вкладати в свій автомобіль, щоб мати можливість нормально працювати. Ми десять років не підвищували вартість проїзду, а все ж дорожчає, тому я охоче підтримав протест”, – заявив один з учасників акції.
У Польщі максимальні тарифи проїзду в таксі встановлює місцева влада. Таксисти вимагають, щоб оплату за посадку з 2 доларів, у перерахунку на американську валюту, можна було підняти до 3,5, а за годину очікування клієнта – в 6 разів, до 20 доларів. Влада Варшави не має наміру йти на поступки і заявляє про необхідність додаткового вивчення проблеми.
За кілометр проїзду у варшавському таксі нині треба заплатити близько 1 долара, і підвищення цього тарифу таксисти поки не вимагають.
Джерело: http://bratstvo.info
