Євро-2012 замість шансу на оновлення країни перетворилося на історію втрачених можливостей – як інфраструктурних, так і фінансових.
Літні Олімпійські ігри 1992 року, які відбулися в Барселоні, залишили після себе практично нове місто. Замість промзони в каталонському мегаполісі виникли багатокілометрові пляжі, що дали поштовх для розвитку всього узбережжя, а “олімпійське селище” стало новим житловим районом.
Це – вдалий приклад проведення одного з найбільших спортивних форумів у великому мегаполісі.
Водночас вже зараз можна прогнозувати, що Київ, де відбудеться фінал чемпіонату Європи з футболу, втратив свій шанс на оновлення та розвиток, поштовхом до якого могло стати Євро-2012.
Навпаки, Київ став прикладом того, що не потрібно робити, і тягар провини за це несуть як помаранчеві попередники, так і нинішні біло-блакитні господарі життя.
Замість будівництва нового стадіону в одному з депресивних районів Києва, що дало би йому друге життя, влада Ющенка вирішила реконструювати старий Республіканський стадіон в самому центрі столиці.
Гігантська арена після проведення Євро-2012 просто не потрібна в тому місці, де її розташовано. Вона експлуатуватиметься від сили декілька разів на квартал, але при цьому займатиме 17 гектарів найдорожчої в Україні землі. Скрізь в Європі спортивні майданчики такого масштабу, як, власне, і виставкові комплекси, намагаються винести подалі від центра.
У тій же Барселоні і легендарний стадіон “Камп Ноу”, і експо-центр Fira Gran Via розташовані далеко за межами центральних кварталів. Таким чином, натовпи вболівальників або гостей конгресів та виставок не створюють додаткової тисняви у даун-тауні. У свою чергу, міські околиці, де розташовані ці об’єкти, обростають готелями, зупинками метро та іншою супутньої інфраструктурою.
Місто розвивається гармонійно, уникаючи концентрації офісів та штаб-квартир в кількох кварталах центральної частини. Що, відповідно, покращує ситуацію з автомобільними заторами та шкідливими викидами.
Але це все – не про Київ. Окрім неграмотного підходу до будівництва центральної арени, Євро-2012 стане святом під час чуми для українського бюджету.
Наприкінці травня 2011 року уряд Миколи Азарова затвердив нову загальну кошторисну вартість реконструкції НСК “Олімпійський”. Ця цифра склала захмарні 4 мільярди 590 мільйонів 32 тисячі гривень. Усі кошти, якими профінансовано стадіон, взято з хронічно недофінансованого державного бюджету. І це – також приклад того, як не повинно робитися.

Перебуваючи в Мюнхені, автор “Української правди” ознайомився з досвідом створення та експлуатації стадіону Allianz Arena – одного з найсучасніших в світі.
Тягар фінансування цього будівництва було покладено не на державний бюджет Німеччини, а на утворене у 2001 році ТОВ “Allianz Arena Muenchen Stadion GmbH”, у яке з рівними долями увійшли два футбольні клуби: легендарна “Баварія” та “Мюнхен 1860″.

У 2006 році через фінансові проблеми клуб “Мюнхен 1860″ продав свою частку в 11 мільйонів євро партнеру, і відтоді єдиним власником Арени є “Баварія”.
Тобто заможна німецька держава не має жодного стосунку до будівництва та утримання стадіону. Натомість в Україні весь тягар НСК “Олімпійський” несе бюджет.
Що у підсумку ми маємо?
Встановлені факти показали, що в найдорожчій федеральній землі Німеччині, з її цінами та зарплатами, вийшло дешевше побудувати з нуля красень-стадіон, ніж реконструювати в Україні НСК “Олімпійський”.
Можлива розгадка цієї аномалії лежить на поверхні – Німеччина посідає 15 місце в рейтингу сприйняття корупції Transparency International, тоді як Україна – 134.
Вбивчі цифри
Будівництво Allianz Arena також відбувалося напередодні Чемпіонату світу з футболу 2006 року. Стадіон було розпочато восени 2002 року і завершено наприкінці квітня 2005-го. Офіційне відкриття Арени відбулось 30 травня 2005 року.
Повна вартість зведення “Арени” з нуля становила 340 мільйонів євро – при чому цю цифру взято з урахуванням коштів на фінансування проекту, повідомив “Українській правді” представник відділу маркетингу та зв’язків з громадськістю “Арени” Вернер Гьотц.
Безпосередньо на будівництво було використано близько 286 мільйонів євро. У період здійснення монтажних робіт його вартість суттєво не підвищилась, і замовники, як і підрядники, практично залишились в межах запланованої суми.
Уже сьогодні кошторис реконструкції НСК “Олімпійський” в Києві склав 400 мільйонів євро – 4 мільярди 590 мільйонів 32 тисячі гривень.
Як таке може бути?
Відповідальні за підготовку до Євро-2012 вітчизняні чиновники вважають некоректним порівнювати Allianz Arena (340 мільйонів євро) та НСК “Олімпійський” (400 мільйонів євро) лише тому, що німецький стадіон був зданий до експлуатації шість років тому, в 2005-му.
“З врахуванням щорічної інфляції в 2-4%, їх вартість (збудованих в Європі стадіонів) сьогодні значно перевищила б ціну “Олімпійського”, – писав у статті на Українській правді головний чиновник, відповідальний за підготовку до Євро-2012, Володимир Ковалевський.
Аналогічно коментував ситуацію в інтерв’ю Українській правді профільний віце-прем’єр Борис Колесніков. “Коли ви порівнювали вартість НСК “Олімпійський” з європейськими стадіонами, у мене була до вас претензія, тому що ви обрали стадіони, побудовані в Європі 6-8 років тому, не враховуючи індекс інфляції…”.
Українська правда зацікавилася його аргументацією. І от що ми встановили.
Сумарний рівень інфляції в Німеччині протягом 2005-2010 років, згідно з офіційними статистичними даними, становив 8,2%.
Тобто, якщо кошторис будівництва Allianz Arena в 2005 році склав 340 мільйонів євро, то в 2010 році вартість стадіону становила би 367,8 мільйонів євро.
Виходить все одно дешевше, ніж НСК “Олімпійський”!

(Можливо, майбутній НСК “Олімпійський”)

Витратні матеріали для Allianz Arena та НСК “Олімпійський” приблизно однакові.
Так, для зведення Allianz Arena було використано приблизно 120 000 кубічних метрів бетону, на НСК “Олімпійський” – 118 тисяч. На німецький стадіон пішло близько 22 000 тон сталі, на київський – 37 тисяч тон металопрокату.
А тепер порівняймо видатки на таку статтю бюджету, як робоча сила.
За даними Німецької будівельної спілки www.bauindustrie.de, мінімальна оплата праці будівельника у 2001-2006 роках становила приблизно 10,20 євро/година для некваліфікованого і 12,30 євро/година для кваліфікованого робітника.
Робочий тиждень в Німеччині у будівельній галузі становить 38 годин взимку та 41 годину – в інші місяці, згідно з тарифними угодам на підставі законодавства про працю.
Отже, в середньому місяць містить 160 робочих годин для німецького будівельника. Відповідно, його місячна оплата праці складає від 1632 євро до 1968 євро.
Тепер порівняємо це з оплатою праці на будівельних майданчиках до Євро-2012 в Україні. Згідно з офіційним буклетом Нацагентства Євро-2012, середня місячна зарплата на основних об’єктах Євро-2012 становить 3 200 гривень, тобто 278 євро.

Таким чином, зарплата українського будівельника в шість (!) разів нижча за оплату праці німецького колеги.
к за цих умов реконструкція НСК Олімпійським може бути дорожча за ціну будівництва Allianz Arena в Мюнхені, навіть помноженої на п’ятирічну інфляцію в Німеччині?
Відповідь на це питання мають шукати правоохоронні органи.
Мюнхенське диво
За параметрами, Allianz Arena майже ідентична до НСК “Олімпійський”. Мюнхенський стадіон може прийняти 69 тисяч 901 глядача, тоді як київський вміщатиме 68 тисяч 55 глядачів.
Але історія Allianz Arena – повна протилежність до НСК “Олімпійський”. Стадіон розташований далеко за межами центру міста – на півночі від баварської столиці Мюнхена в районі Фрьоттманінга. До Арени можна дістатися або автобаном, або метро.
На підходах до стадіону відчувається безмежність простору, де неможливо навіть уявити загрозливе скупчення людей чи тисняву. Порівняйте це з НСК “Олімпійським”, затиснутим між бетонними коробками.

“Арена” класифікується в Європі як елітний стадіон. Причина цьому – не тільки архітектурні та технічні інновації, а й максимальний комфорт для відвідувачів.
Фасад стадіону має незвичний вигляд і складається з 2760 ромбовидних самоочищуваних під дощем, жаро-, тепло- і холодостійких “подушок” з фольги, які перебувають під постійним тиском у 350 Паскалів.
При снігопадах тиск у “подушках” автоматично коригується з тим, щоб вони витримали товщину снігового покрову до 1,6 м. Кожна з 1056 “подушок” може окремо освітлюватись білим, синім та червоним кольором, що особливо вражає під час вечірніх матчів.
Після відкриття “Арени” місцева поліція відзначила, що через мигтіння стадіону аварійність на навколишніх дорогах підвищилась на 10%. Зважаючи на це, “Арені” дозволили світитись однотонно, змінюючи колір не частіше одного разу на півтори години.
Трьохярусні трибуни “Арени” є унікальними для Бундесліги. З найвищого ряду, що має нахил у 34 градуси, забезпечується ідеальний перегляд гри.

Окрема ілюстрація гуманного підходу власників Allianz Arena – створення дитячої кімнати, де може перебувати дитина протягом перегляду її батьками футбольного матчу. Ця послуга є безкоштовною, а сама дитяча кімната, як і стадіон, працюють щоденно для екскурсійного відвідування.
Будівництво Allianz Arena в Мюнхені відбувалося за всіма правилами демократії. У жовтні 2001 року, за п’ять років до проведення ЧС-2006, пройшов місцевий референдум, який мав вирішити два питання: чи можна будувати новий стадіон саме на обраному місці та чи повинно місто забезпечити інфраструктуру для цього об’єкта? Дві третини тих, хто прийшов на референдум, відповіли на ці питання “так”.
Тепер згадаймо, як це відбувалося в Україні.
Про проведення Євро-2012 в Києві було відомо ще в квітні 2007 року, тобто в запасі було понад п’ять років до початку першості. Однак ні столична влада, ні центральна не цікавилася думкою платників податків про те, що саме планують будувати за кошти, які недоотримають вчителі та лікарі. Будівництво стадіону в самому центрі столиці – це спадок, який залишив після себе Ющенко.
Для зведення Арени в Мюнхені було оголошено конкурс проектів, на який виставили вісім моделей. Кошти на архітектурну розробку стадіону отримала швейцарська фірма Herzog & de Meuron, генеральний підряд на будівництво відійшов “Alpine Bau Deutschland AG”, а генеральне планування – “НVB Immobilien AG”.
До речі, як повідомила “Українській правді” уповноважений менеджер з питань якості будівництва “Alpine Bau Deutschland AG” Зігфрід Суханек, вони не змогли отримати жодного проекту будівництва в Україні стадіонів до Євро-2012, хоча зводять до футбольного Чемпіонату Європи-2012 три арени у Польщі.
Німецький досвід покарання
А тепер ще один вражаючий факт.
Хоча ми вже встановили, що побудувати Allianz Arena виходить дешевше, ніж реконструювати НСК “Олімпійський”, навіть з урахуванням цього виявилося, що спорудження мюнхенського стадіону супроводжувалося… махінаціями.
У березні 2004 року щодо тодішнього президента футбольного клубу “Мюнхен 1860″ та його сина, який обіймав посаду комерційного директора команди, виникла підозра у хабарництві при проектуванні стадіону.
Це стало причиною видачі дозволів на їхній арешт. 15 березня 2004 року президент клубу Карл-Хайнц Вільдмозер старший оголосив про відставку, а 18 травня того ж року за браком доказів у корупційному діянні справа щодо нього була закрита.
Син же залишився під вартою, і у серпні 2004 року йому було пред’явлено обвинувачення в ухиленні від сплати податків та хабарництві у господарській діяльності.
Фактично йому інкримінувалось те, що замовлення будівництва Allianz Arena у “Альпіне-Бау” супроводжувалось отриманням хабара у 2,8 мільйонів євро за розголошення даних тендера, а саме замовлення було здійснено на суму із завищеними показниками.
Вина Вільдмозера-молодшого була доведена у суді. На думку преси, він взяв на себе і тягар батька. У підсумку, за вчинені злочини йому було призначено покарання у виді 4,5 років позбавлення волі.
Виходить парадокс: “корумпований” стадіон в Німеччині дешевше, ніж чесний – в Україні!
Але чи дізнаємося ми колись, скільки реально коштував НСК “Олімпійський”?
І чи понесе покарання хоч хтось із тих, з чиєї вини вчителі та лікарі недоотримають грошей, бо їх було розпорошено на головному будівельному майданчику Євро-2012?

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/06/30/6344079/

Колишній голова сільради на Харківщині відкрив стрілянину по юнаках, які зібралися відзначити День молоді на березі ставка. (Докладніше…)

Сучасна масова культура, зокрема музика, кіно та інші напрямки мистецтва провадить
деградацію людства у вигляді дешевих виробів по типу споживацьких серіалів, дебільних
шоу, в яких принижується людська гідність, збочених пісень про вільне «кохання»,
наркотики та алкоголь. (Докладніше…)

25 червня близько десяти автономних націоналістів з Чернігова вирішили прибрати один з парків міста – Ялівщину.
(Докладніше…)

Питання про соціальну рівність, проголошену однією з цілей революційного соціал-націоналізму, останнім часом викликало чималу ідеологічну плутанину в головах багатьох людей. Ця стаття має на меті викласти реальний зміст нашої вимоги рівності і розкрити найбільш поширені помилки та забобони в її тлумаченні. (Докладніше…)

Нещодавно мені довелося ознайомитись, а пізніше і проштудіювати, за певних причин, мова про які піде далі, низку законодавчих документів з приводу Євро-2012 в Україні: Державну цільову програму підготовки та проведення в Україні фінального змагання чемпіонату Європи УЄФА 2010-12 з футболу (основні заходи), розпорядження Кабміну від 11 липня 2007 р. про схвалення цієї Програми, план заходів з підготовки фіналу і нарешті підписаний Президентом України Закон № 962-V, яким визначено систему основних підготовчих моментів цього „свята”. Уже після перших прочитаних сторінок серце озвалося мені несамовитим жалем, невигоєною кривдою за сьогоднішню …. Україну. Так, саме за теперішню, демократичну і самостійну, соборну, орієнтовану на європейські соціальні стандарти. Одразу зауважу, що дивне, вельми коректно висловлюючись, враження справили на мене ці документи. Здалося, що писали, а головне – схвалювали і затверджували їх, оті програми-заходи, не українські державні мужі, які невтомно позиціонують себе слугами народу, а панівний клас тоталітарного режиму, рукодайні поплічники бізнесменів, політики-„перевертні” усіх мастей і відтінків.

Мої гірко-терпкі переконання та висновки остаточно підтвердилися наприкінці прочитання документів, де я намагався угледіти, хоча б завуальовано, натяки на виховання здорового покоління, масове утвердження фізичної культури. У наших же програмних документах, та де там, про саме таке використання підготовки до Євро-2012 й не мовиться. Втім, задля уявної справедливості, слід сказати, що одного разу про культуру фізичного виховання все ж згадується, – у концептуальному документі, але через кому, між іншим, про всяк випадок, аби задовольнити прискіпливих, майже наприкінці довгого переліку всіляких державних програм, які нібито покладені в основу вже згадуваної „цільової програми”… І… все…. Зрештою, а для чого? Яке відношення до здоров’я нації має чемпіонат? У нас у країні зі здоров’ям все на „вищому” рівні.

Тож перш ніж продовжити цю розмову, вважаю за необхідне дещо конкретизувати свою позицію, точніше – своє особисте ставлення до Євро-2012 в Україні. Я не має й краплі сумніву, що воно в дійсності відкриває чималі можливості для прориву на багатьох напрямах до європейських економічних та соціальних стандартів. Однак, судячи з так званих „організаційних” програм та заходів, ці можливості будуть використані переважно задля задоволення корпоративних чи бодай шкурних інтересів чиновництва всіх інстанцій, задіяних у підготовчому процесі, та втамування, по-максимуму, апетитів бізнес-еліти і, чи то б пак, керманичів, за гучним виразом „творців” вже згадуваної Державної цільової програми, „вітчизняного підприємництва в усіх галузях економіки та сферах суспільного життя”.

Тут, що не документ, то декларація намірів зробити багатих ще багатшими; що ж стосується загальнонаціональних пріоритетів, інтересів отого, за улюбленим висловом Президента, маленького українця, то про них немає й згадки. Одна надія на те, що свіжа хвиля політиків внесе суттєві зміни у ці документи, з очікуваною рішучістю скорегує акценти і наголоси Pro bono Publico, тобто на благо суспільства в цілому і його найпродуктивнішої сили – народного загалу. Одначе поки що такі зміни не внесені, безперечно, за бездією годі й сподіватися. Надія помирає останньою, проте, – зовсім. Тож маємо те, що обіймаємо, а саме: Євро 2012 готується винятково як бізнес. Все підпорядковується одній меті: створити щонайсприятливіші умови для учасників та гостей. Щоб їм швидко і комфортно їхалося по відбудованих шляхах, як зазначено в одному із документів, пилося, сиділося і лежалося, та ще й з дівчатками під боком. До речі, останнє – аж ніяк не моя вигадка. Один із „іміджмейкерів”, які буквально рояться навколо причетних до організаційного та побутового забезпечення Євро-2012, без жартів, письмово запропонував звезти для задоволення сексуальних примх іноземних туристів до Києва, Дніпропетровська, Харкова та Донецька декілька десятків тисяч…повій з інших „нечемпіонатних” міст. І це на фоні епідемій СНІДу, туберкульозу, невпинної дитячої смертності, катастрофічної депопуляції населення – 500 000 чоловік на рік.

Виникає логічне запитання: а чи готова Україна в 2012 році прийняти навальну лаву свіжих хвороб з усього світу, в той час, як вона не здатна впоратись з власними?

Чи прораховувались наслідки „легкого” отримання „зелених президентів”? Цілком вірогідно, що відтік українців унаслідок хвилі трудової еміграції після чемпіонату принесе шкоди в десятки разів більше, ніж той прибуток, який буде отримано під час Євро-2012.

Одним словом, як запевнив чиновників із УЕФА та „євро-занепокоєних” з українських бізнесменів, очільник національно агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євген Червоненко, „бути Євро-2012 як бізнесу, бути”.

До речі, за мить пан Червоненко, мабуть, згадавши про свою державну посаду, зробив припущення, що Євро-2012 до отих всіх „позитивів” стане ще й „національною ідеєю”, яка, мовляв, об’єднає сущих в Україні „задля спільного процвітання”. А от цікаво, в який момент подібне „просвітлення” зійшло на шановного, і за якої асоціації? Теза ця більш ніж суперечлива. Адже об’єднати, зріднити, згуртувати, зробити єдиною родиною людський загал, та ще й такий розшарований як наш, український, здатна лише та ідея, в основу котрої покладено спільний інтерес, спільна, даруйте за прямоту, користь, бо, перш за все, власна потреба – рушійний апарат людської свідомості. А саме її, оцієї ж таки вигоди для нації, удень з каганцем не відшукаєш в жодному урядовому документі з приводу підготовки та проведення фіналу Євро-2012 в Україні… Червоною ниткою через ці документи очільники України пропустили, наголошую, одну турботу – особисте збагачення і повноцінний зиск власного клану.

Вважаю за доцільне акцентувати вашу увагу ще на одному аспекті підготовчої кампанії. Її законодавці, збагнувши, що для державного бюджету сума затрат у 36 „з гачком” мільярдів „долярів” не підйомна, вирішили „мінімізувати видатки держави” за рахунок насамперед місцевих бюджетів. Тобто перенесли значну частку підготовчих затрат на громади міст, що приймають Євро-2012. Як відомо, до таких міст належить і наш Дніпропетровськ. З одного боку така умова видається дуже вигідною для міської громади. А як же – з’явиться шанс нарешті привести, якщо не до європейського порядку, то хоча б наблизити до нього дороги, вулиці, міський транспорт, соціальну інфраструктуру. Поміркуймо, а чи не важливіше на сьогодні відремонтувати дороги від села до села та районної лікарні, відновити роботу закритих сільських шкіл, а не будувати магістральні шляхи для швидкої окупації України світових ФПГ???

Беззаперечно, заманливо обзавестися сучасними готелями, магазинами, ресторанами, паркінгами, спортивними спорудами… Але якби задарма, чи то б пак – за державний кошт, тобто гроші платників податку. За наші з Вами гроші. А то треба розкошелитися міському бюджету. А вони – можновладці-бізнесмени – ой як не люблять ризикувати, а надто, будь з ким ділитися грошиками, які можна покласти до надійної й теплої, власної, кишені …

А як же інвестиції, заперечите Ви? А інвестиції це не що інше як кредити, „люб`язно” надані Україні „нашими друзями”. До речі, Україні, яка до 2048 року буде повертати вже взяті кредити, категорично заборонено брати додаткові, про це одноголосно заявляють фахівці з банківської справи. (Остання інформація про зниження кредитних рейтингів України і Києва міжнародним агентством Standart & Poor”s, є засторогою не тільки для інвесторів, але й для українського суспільства ). Кредити братимуть ВОНИ під високі відсотки, а повертати будуть НАШІ діти та онуки все своє життя. Українці мусять знати! – Фінансово-промислові групи, хижаки, бурхливо плескаючи в долоні та, вдаючи захват, які ж ми розумні, насправді підживлюють наше марнославство, заганяють Україну до фінансової прірви, на заклання. Будьте певні, вони роблять це зі знанням справи, тому і вихваляють.

Можете СОТ? Легко. Можете Євро-1012? Без проблем. А ми і раді, аж шкіра терпне, аби про нас не подумали, що ми бідні та дурні, а ми тому і бідні, що дурні. Але повернімося до ЄВРО-2012.

Тож усі мери міст – „приймачів”, влаштували на скликаній Президентом нараді справжнісінький „плач Ярославни”. Щоправда, виглядав той плач, швидше замаскованим під слізницю, ультиматумом. Мовляв, або на період підготовки буде місту надано спеціальний статус, скасовано вилучення коштів до Держбюджету та ще й включено до доходів загального фонду місцевого бюджету 50 відсотків податку на прибуток, незалежно від форм власності (крім комунальної), або…не нарікайте… Адже окрім фіскальних надходжень, інших більш-менш потужних джерел для фінансування поточних заходів, за інформацією мерів, міська влада не має. Бачте зовсім, зовсім усі інші джерела фінансування вичерпані. А створити нові робочі місця, зберегти хоч одне виробництво, не кажу вже про налагодження нового, не спадало на думку? Розумію, в ті частини тіла, якими думає наша влада, навряд чи щось спаде.

Та подивімося на події з сусідньої дзвіниці. Якої користі чекати пересічним громадянам від закопаних у землю, закатаних в асфальт, замурованих у спортивні та інші споруди капіталовкладень? Скажемо відверто – майже ніякої. Ви заперечити: а хіба не залишаться місту нові готелі, спортивні арени, паркінги, ресторани, концертні зали? Так, залишаться, однак, зрештою, дістануться вони не громадськості, а „слугам народу” та обслуговуючим їх бізнесменам. Саме тут не обійтися без перспективи розвитку подій: наскільки відомо, вартість проживання за добу у трьох або чотирьохзіркових готелях коливається від 400 до 1000 гривень, аякже, після ЄВРО-2012 цими готелями будуть користуватись пересічні громадяни, 65% яких ледве зводить кінці з кінцями. Ці готелі миттєво швидко стануть „занедбаними”, неприбутковими, тому їх треба буде негайно рятувати, готелі безумовно, не громадян. Готелям негайно підшукають дієвого власника, який зовсім „випадково” причаївся неподалік, і якось так передчасно підготувався до приватизації, приблизно за п`ять рочків до події.

Запевняю Вас, за кожним, ще тільки запланованим до будівництва об’єктом, вже стоїть певна фірма, „личко”, компанія. І ледь відлунає останній свисток на новому стадіоні, як всі оті „новації” будуть миттєво приватизовані. Нічого в житті не відбувається даремно. Та навіть, якщо станеться чудо і щось зостанеться на загал, все одно пересічним громадянам користі від нього годі й чекати. Бо передбачено спорудити спортивну інфраструктуру, мережу об’єктів сервісного обслуговування, які не розраховані, а, отже, і не придатні для масового фізичного оздоровлення і навіть залучення до аматорського спорту дітей, юнацтва, не говорячи вже про пересічних людей середнього віку.

Спорт, на відміну від фізичної культури, – це в першу чергу величезний ринок збуту алкоголю та тютюну, а вже потім спортивний одяг. Великі футбольні стадіони – це інфраструктура, яка будуються для того, щоб люди більше ходили на футбол, більше споживали пива, чіпсів, цигарок, менше приділяли уваги собі та власним дітям, які в цей час виростають на смітниках. Немає часу з сином або з донькою піти позайматися фізичною культурою. Треба дивитись футбол, після двічі на тиждень коментарі Задіка Жюстера еtc. І так по колу.

Виходячи з вищенаведеного, все це розраховано на те, щоб українці деградували ще швидше, а згодом і зовсім зникли, самі себе ховаючи.

Пропоную Вашій увазі нескладний альтернативний варіант масового оздоровлення та фізичної культури:

Розрахунок
альтернативного варіанту масового оздоровлення.

Бюджет проведення ЄВРО-2012: 36 000 000 000 доларів США.

У розрахунку на кожну з 25 областей України:

36 000 000 000 : 25 = 1 440 000 000

Кожна область складається з 22-26 районів, отже, на кожен район припадає:

1 440 000 000 : 26 = 55 384 615

Приймаючи середню вартість спортивного майданчика за 10 000 доларів США, у кожному районі України можна організувати по 5538 спортивних майданчиків.

За 36 млрд. доларів США в Україні можна побудувати 3 636 000 майданчиків, тобто на кожному з них можуть оздоровлюватися по 13 українців.

Одним словом, наслідком отих колосальних витрат з бюджету міста стане подальше збагачення людей влади і бізнесу. Саме їм дістануться „вершки” Євро-2012. Ну а пересічним українцям – кому ярмо, а кому й домовина. Зараз, на превеликий жаль, дуже прибутковий бізнес ховати українців.

Про що все це свідчить? – запитаєте Ви. Це означає, що фактично на чолі нашої держави стоять не слуги народу, а вороги нації. І це не натяк на якусь політичну силу, а пряме обвинувачення тисяч різнокаліберних, різнокольорових державних керівників, які підштовхують націю до могили. Для них це гра. Це бізнес.

На жаль, Дніпропетровщина – не виняток із всеукраїнського контексту, а скоріше за все – ота крапля роси, в якій віддзеркалюється глибинна сутність Євро-2012 в Україні. Хто винен? – зрозуміло. Що робити? – відмовитись від ЄВРО-2012 поки не пізно, не може бути ніякої ганьби, тільки воздасться хвала людям, які піклуються про народ більше, ніж про розваги світових глобальних структур та власну дупу. Врешті-решт українцям треба прибрати „торгашів” та „приходьків” від влади, завдяки розуму та силі перемогти насамперед самих себе.

P.S. До речі, інфо для вболівальників, може, не всі знають, що квитки на матчі Євро-2012 коштуватимуть приблизно від 300 до 1000 Є і викупити їх треба буде, як мінімум, за півроку, так що дивитися чемпіонат ви будете, як і завжди, по телевізору, на дивані, так само, як би він проходив у іншій державі.

Дивна річ, кондуктора у громадському транспорті або касира в крамниці за те, що не додав 5 копійок решти, ми готові притягти до суворої відповідальності, а тут націю (48 000 000) обкрадають, кожного живого українця ? на 4000 грн. і жодного запитанная, не кажучи вже про дієвість ?!

Джерело: format.ua

В основу радянського житлового права було покладено принцип державної власності на житловий фонд. Єдиний варіант «купівлі» житла — кооператив. Але оформити право індивідуальної власності стало можливим тільки в 1990 році. (Докладніше…)

(Докладніше…)

Вже другий рік поспіль автономні націоналісти виїжджають організованим табором на місце проведення фестивалю Зашків. Як і рік тому, ми організували свій табір на одній з гір, котрі вивищуються над селом провідника українськості – Євгена Коновальця. (Докладніше…)

В 11 ранку на «Обозревателе» відбулася прес-конференція Анатолія Шарія, присвячена тиску на нього з боку правоохоронних органів.
- Останнім часом проти мене і моїх колег розгорнута кампанія в ЗМІ, що стосується розслідувань діяльності ВБНОН Києва та України. Проблема наркоманії, що стоїть перед нашою країною, вийшла за рамки проблеми, що стосується лише самих наркоманів, та членів їх сімей. У групі ризику – кожен з нас, кожен, хто має дітей, чоловіків, друзів. Наркотики стали доступні, наркотики продаються на вулицях столиці, що вже говорити про області, де поширення цієї зарази, яка вбиває сотні тисяч українців, поставлено на потік.

Нашим з колегами розслідувань передували поїздки по регіонах. Є Одеське Палермо, є Луганська область, є Донецьк, є Карпати. І скрізь, де наркотики поширюються всіма можливими каналами, за наявною в нас інформацією, в ланцюзі реалізації присутня одна ланка. Це міліція. Ми ні в якому разі не хотіли б звинувачувати всю службу, але окремі її представники давно стали перевертнями в повному розумінні цього слова.
Відносно того, чи планує Шарий продовжувати свої розслідування, журналіст відповів ствердно:
- Iнформацiї, зібраної нами, вистачить на десяток розслідувань. Ми, по суті, зачепили лише вершину айсберга. Але структура, яку ми згадували в статтях, і проти якої виступили, дуже потужна, багата, впливова. Історія з кримінальною справою, відкритою поки що за фактом, але в самий найближчий час, за нашими відомостями, перекваліфікувалися на кримінальну справу проти мене, стара як світ. Я не здивувався б, якби доблесна міліція зацікавилася джерелами моїх доходів, поклала б мені на балкон великий пакет з білим порошком або знайшла б гранату часів війни в обшивці мого авто.
Але міліція вирішила зробити те, що зробила, і схопилася за ситуацію в Макдональдсі. МВС вирішило банально закрити мені рота. Справа в тому, що від локальних ударів ми перейшли до розслідувань, провідним наверх. Нагорі нашу діяльність не схвалили і пішла відповідна реакція.
На питання про наявність у журналістів додаткової інформації про діяльність перевертнів у погонах, Анатолій роз’яснив:
- Інформація, наявна в нас, дуже гаряча і небезпечна. Тому ми ділимося нею один з одним, і немає жодного факту, який був би відомий комусь одному. Документи та відеозаписи зберігаються як у тележурналістів, так і у представників Інтернет-ЗМІ. До осені ми плануємо серію публікацій, що стосуються наркоторгівлі. Це будуть статті, в яких ми надамо на суд громадськості факти, здатні, на нашу думку, серйозно потрясти певні підрозділи МВС.
Відповідаючи на питання про те, чому Шарий впевнений в тому, що кримінальна справа, порушена за фактом інциденту в Макдональдс, прямо пов’язане з його розслідуваннями, автор резонансних статей пояснив:
- Я не можу нічого стверджувати, але я оперую тим, що до розряду збігів віднести досить складно. Наприклад, в даний момент правоохоронці стали активно цікавитися бізнесом моїх друзів. Починається незрозуміла метушня навколо людей, з якими я спілкуюся. По-друге, про справу, відкритому щодо інциденту в Макдоналсі, я дізнався на наступний день після публікації другої частини статті «ВБНОН плює в обличчя міністра».
До слова, перша частина статті була зачитана заступником пана Крикуна на нараді в главку, і кримінальну справу, відкриту за нею, було в той же день взято на особистий контроль міністра Могильова. Це я до питання про «недостатньо глибокі розслідування», про які сурмлять нині деякі рупори МВС в пресі. Нині мої колеги запрошуються до органів внутрішніх справ у ті ж дні, що і я. Олексію Кутєпову запрошення на «довірчу бесіду» було так само, як і мені, на наступний день після виходу матеріалу про ВБНОН.
До цього я не отримував жодного повідомлення, ніхто мною не цікавився, офіційні запити ЗМІ (останній був відправлений ще 1 червня) міліція ігнорувала. 11 травня я спілкувався з начальником РУГУ МВС Шевченківського району і він повідомив мені, що справа не порушена. А сьогодні ми маємо те, що маємо. Крім того, з приводу «постраждалого» нами отримана цікава інформація – як виявилося, оберігаючи його, люди в погонах слідують принципам корпоративної солідарності.Зважаючи на це особисто у мене виникають думки про можливу невипадковість самого інциденту півторамісячної давності.
На уточнююче питання Шарий відповів коротко:
- Дотримуючись внутрішнім інструкціям МВС, куратор позаштатного інформатора міліції зобов’язаний захищати свого підопічного у випадках, коли останнім здійснюються нетяжкі злочини.

Пролунало питання – чи правда те, що на День журналістики Шарий був нагороджений заступником міністра Фаринником.
– Так, це правда. Нагородили за «професіоналізм» і «об’єктивність» при висвітленні роботи МВС.
Шарий відмовився коментувати, що з’явилося в Мережі:
- Я не готовий обговорювати компіляцію, розміщену на Ютуб, можу лише зауважити, що там ви бачите те, що побажали, щоб побачили ті, хто цю обрізану короткометражку туди виклав. Юристи “Обозревателя” готують офіційні запити в Макдональдс Інтернешнл і Макдональдс України з приводу того, як це відео потрапило в Інтернет. Відео є речовим доказом, воно залучене до справи, і за нашою інформацією Макдональдс відразу передав його правоохоронним органам. Хто його виклав в Інтернет – питання відкрите, проте відповідь на це питання для нас очевидний.

Шарію також було задане питання з приводу того, наскільки дієвими виявлялися його попередні розслідування. Чи були результати.
- За попереднім нашим розслідуванням позбавлялися посад начальники столичних РУГУ МВС, отримували догани заступники начальників ВБНОН районів, закривалися точки, які торгують наркотиками і приносять колосальний прибуток тим, хто їх покривав. Приміром, непримітний ларьок, закритий нами з колегами з 1 +1, за найскромнішими підрахунками, приносив прибуток до 70-80 тисяч гривень на день. Другу частину розслідування «ВБНОН плює в обличчя міністра» нам настійно рекомендували не публікувати. Ми рада проігнорували, і на наступний день нами зацікавилися.
Шарий підкреслив – він не воює з міліцією в цілому, більш того, в міліції є люди, які допомагають йому і його колегам у розслідуваннях:
- Держава Україна – це не тільки МВС. Нас підтримують на дуже високому рівні, в тому числі, є люди і в самій міліції, які допомагають нам інформацією. Нас підтримують народні депутати, як від правлячої партії, так і від опозиції, тому що проблема не має політичного забарвлення, і думка нормальної людини по ній однозначно. Однозначна також не раз декларована позиція Президента з проблеми розповсюдження і доступності наркотиків.
Відповів Анатолій і на питання про його нелегальному становищі:
- Стосовно того, що я в даний момент ховаюся. Це неправда. Я не боюся правоохоронних органів, я буду продовжувати займатися тим, чим займався; тим, що викликало таку реакцію з боку міліції.

Я переїхав для того, щоб люди, які діляться зі мною необхідної мені інформацією, не були правоохоронцями розкрито, для того, щоб не підставляти тих, хто зі мною працює. Я переїхав, але це не означає, що я перестав з’являтися в публічних місцях або на роботі.
Якби міліція дуже вже сильно хотіла мене закрити, вони вирахували б мене по мобільному, який я не відключав, і який знаходився зі мною. Після закінчення цієї прес-конференції я відправлюся додому, відсипатися. Домашня адреса є в матеріалах справи. Я готовий відповідати за те, що зробив, якщо в даній справі опоненти обійдуться без підключення потужного адмінресурсу з боку МВС.
Присутній на прес-конференції журналіст Олександр Чаленко поділився з колегами інформацією щодо подальших дій МВС з дискредитації Анатолія Шарія:
- За нашою інформацією, не далі як завтра в МВС відбудеться прес-конференція, і головною фігурою, на ній обговорюється, стане Шарий. Повертаючись до відео, яке з’явилося в Інтернеті …. якщо я підійду до Шарію, плюну йому в обличчя, почну хапати за руки і виводити з приміщення, а Шарий мене вдарить у відповідь – це буде розцінено, як однозначна самозахист. Але якщо хтось виріже момент конфлікту і покаже лише удар Шарія, це буде виглядати, як показник неповної адекватності Анатолія. Думайте – кому вигідно викладати відео в урізаному варіанті, і ви зрозумієте, хто це зробив.
Резюмував зустріч з журналістами Анатолій Шарій словами про те, що боротьба буде продовжуватися незалежно від тиску, який на нього чиниться:
- Як би там не було, хтось повинен боротися із заразою, що являє нині загрозу національній безпеці країни, тому ми не станемо припиняти цю боротьбу, і будемо робити все, що в наших силах.

джерело -  http://obozrevatel.com