Гормон окситоцин вважається посередником любові, доброти та взаємодопомоги. Недарма його кількість зростає в організмі годуючих матерів, посилюючи їх прихильність до новонародженого немовляти. Новий погляд на властивості окситоцину представили голландські вчені, які опублікували в журналі PNAS статтю «Окситоцин сприяє людському етноцентризму». Вони стверджують, що гормон зміцнює міжлюдські зв’язки всередині груп, але провокує суперництво і антагонізм між групами (у тому числі й міжетнічні конфлікти).

До такого висновку команду Мішеля Хандграафа (Michel JJ Handgraaf) з Університету Амстердама (Department of Psychology, University of Amsterdam) привели результати декількох експериментів за участю добровольців.

Свої проти чужих

Людям властиво збиратися в групи для спільного виживання та користування ресурсами, в групах розвивається співробітництво і взаємодопомога, услід за чим виникає відчуття «своїх» і «чужих». На цьому грунті з’являється суперництво між групами, що породжує війни, якими сповнена історія людства від давнини до наших днів. Етноцентризм фахівці визначають як визнання переваги своєї етнічної групи перед чужими. Він зміцнює національну єдність і почуття національної гордості. І він же – джерело ксенофобії і конфліктів на національному грунті. У вчених є припущення, що якусь роль у цьому соціокультурному явище може грати окситоцин.

Окситоцин – це пептид, що утворюється у відділі мозку під назвою гіпоталамус. Він служить одночасно і нейромедіатором, переходячи від одного нейрона до іншого, і гормоном, оскільки з закінчень аксонів потрапляє в кров. У мозку окситоцин діє на нейрони кількох областей, що мають відношення до емоційного поведінки. Властивість речовини посилювати симпатію до партнера і кооперацію виявлено у багатьох експериментах. Але автори статті зародилося припущення, що окситоцин діє так лише по відношенню до своїх, але не до чужих. Воно виникло з аналізу експериментів на тваринах, у яких окситоцин посилював територіальну агресію.

Гормон любові довів вибірковість

В експериментах брали участь 218 молодих чоловіків. Перед тестуванням вони закапували собі в ніс або розчин окситоцину, або плацебо. Перебуваючи в індивідуальних кабінках, учасники відповідали на тестові питання. В якості моделі «чужих» по відношенню до голландців експериментатори вибрали арабів і німців – і тих, й інших у Голландії не надто люблять. Аналізуючи результати, вчені порівнювали відповіді в групах, які отримали окситоцин і плацебо.

У перших двох тестах учасники співвідносили позитивні і негативні людські якості з представниками своєї та чужих етнічних груп. У наступних тестах їм належало співвіднести з тими і іншими відчувають позитивні і негативні емоції. Нарешті, в останніх двох експериментах учасникам пропонували завдання на моральний вибір, в яких їм треба було вирішити, чи виправдана жертва життям однієї людини, щоб врятувати декількох. У різних варіантах жертви носили голландські, арабські або німецькі імена.

Аналіз показав, що окситоцин достовірно посилює ступінь любові до своєї і нелюбові до чужих етнічних груп. У тестах на моральний вибір він знижував готовність жертвувати «своєю» людиною і посилював готовність жертвувати «чужою». По відношенню до арабів і німців спостерігався однаковий ефект. Автори відзначають, що в другій парі тестів вони отримали асиметричний ефект: окситоцин сильніше посилював зв’язок позитивних емоцій зі своєю групою, ніж зв’язок негативних емоцій – з чужою. Тому вони вважають, що в першу чергу гормон зміцнює внутрішньогрупові зв’язку, а вже на цьому грунті може запускати в мозку ланцюжок, що веде до неприйняття чужих.

Як би там не було, автори показали, що окситоцин не можна розглядати як універсальне «речовина любові». Очевидно, любов ця не всеосяжна, а спрямована лише на своїх. По відношенню ж до чужих окситоцин, навпаки, може провокувати насильство.

Infox