Втрати Україною суверенітету не прийме не тільки Захід, а й також значна частина українців. І не лише в Галичині. Роблячи завеликі поступки Москві, Янукович ризикує втратити владу.

Віктор Янукович міцно схопив владу в Україні. Форсованим темпом сформував уряд, назбирав парламентську більшість і підпорядкував собі Конституційний суд. Однак наразі він не має уявлення, як облаштувати державу. Знає тільки, що має бути інакше, ніж за помаранчевих. Замість економічного і політичного хаосу – стабільність, у зовнішній політиці прагматизм замість романтизму. У національному питанні та історичній політиці має повернутися пострадянська «золота середина».
Демократії повинно бути стільки, щоб гарантувати йому владу щонайменше на дві каденції. В економіці мають братися до уваги насамперед інтереси великого капіталу. На міжнародній арені має панувати дружба з Росією, але під прикриттям задекларованого балансування між Москвою і Заходом.

Однак плани Януковича може зруйнувати Росія. Вона вже не має бажання, як за Кучми, за поступки у сфері символів платити реальними поступками в економіці. При теперішньому зближенні вона хоче набагато більше. А також США, бо не хочуть допустити, аби Україна випала з гри у Східній Європі і зреклася суверенітету на користь Кремля. А насамперед український народ. Більшість українців прийняла зміни, що відбулися після Помаранчевої революції. Якби не дедалі гірша суперечка Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко, на лютневих виборах перемогла б прем’єр-міністр.

Реванш над помаранчевими

Тож Янукович робить усе, аби задовольнити своїх прихильників. Його мало хвилюють настрої другої частини суспільства. 65-та річниця завершення Другої світової війни святкувалася в старому стилі, за участі російських і білоруських солдатів. Новий президент прагне символічного реваншу за приниження більш як п’ятирічної давності, коли – як він і досі гадає – в нього підступно вкрали перемогу.

Ідеологи Януковича переконують, що за помаранчевих значна частина українців почувалася викинутою за межі суспільства. Тому тепер ідеологічний маятник повинен максимально схилитися в інший бік. Міністр освіти Дмитро Табачник, який прославився тим, що поставив під сумнів приналежність мешканців Галичини до українського народу, скасував обов’язкове складання вступних іспитів до вищих навчальних закладів українською мовою. Анульовано також обов’язкове дублювання іноземних (у тому числі і російських) фільмів. Будуть змінені підручники з історії, російська стане офіційною мовою в південних і східних областях. Янукович у Раді Європи заявив, що Голодомор не був сталінським геноцидом, спрямованим проти українців, а спільною трагедією народів колишнього СРСР. «Українська Україна», як кажуть у Києві, повинна відчути, що перемогла та друга Україна – пострадянська і скерована убік Росії.

Правлячу коаліцію було створено з порушенням Конституції, яка передбачає, що більшість формується не з окремих депутатів, а цілих політичних сил. Вибори до місцевих органів влади відкладено на наступний рік, змінено також весь урядовий апарат. Кабінет Міністрів Тимошенко звинувачується в розтраті державних коштів. Колишню прем’єр-міністра викликали до прокуратури після поновлення розслідування, закритого кілька років тому. Гасло Помаранчевої революції «Бандитам – тюрми» нова влада прагне реалізувати стосовно її лідерів.

Янукович хоче змінити Конституцію, бо прагне мати більше впливу і влади. Саме президенту, а не парламентській більшості має звітувати уряд, на призначення якого глава держави матиме вирішальний вплив. Пропорційну систему повинна замінити змішана мажоритарно-пропорційна, що дозволить зберегти парламентську більшість після виборів, запланованих на 2012 рік.

Опозиція змушена зайняти оборонні позиції. Помаранчеві не об’єдналися навіть тоді, коли влада вирішила подовжити термін розміщення російського флоту в Севастополі. Ющенко і Арсеній Яценюк, який посів на виборах четверте місце, не приєдналися до створеного за ініціативою інтелектуалів Комітету порятунку України. У цій ситуації посилюється роль радикальних сил, зосереджених навколо націоналістичної партії «Свобода». Цим користується влада, бо в очах світу і значної частини українського населення може слугувати гарантом порядку і стабільності.

Опозиції не сприяє апатія більшості українців. Акції протесту збирають, щоправда, тисячі учасників, але це замало, щоб змінити політику влади. Під загрозою свобода слова – головний здобуток 2004 року. Олігархи, власники найважливіших ЗМІ, заборонили вихід матеріалів, в яких критикується Янукович.

Із Росією складніше, ніж здавалося

Коли журналісти двох телеканалів почали протестувати, влада запевняла, що не причетна до цензури. Мало хто в це вірить, пам’ятаючи про намордник, який одягли на ЗМІ до революції. Надія на журналістів, підтримку опозиції і міжнародну солідарність. Особливо голоси з-за кордону Янукович не може ігнорувати.

Інтеграція з Європою не зникла зі списку пріоритетів. Ще цього року планується підписати угоду про асоціацію з ЄС. Інтеграції з Європою вимагає великий капітал. Якщо шанс на зближення з Європою буде втрачено, цього не прийме більшість суспільства. Відмови України від устремлінь до ЄС не хоче також і Вашингтон, від якого залежить виділення кредиту МВФ. Без цих 20 млрд. дол. економіка України не стане на ноги.

США наразі спокійно приглядаються до потепління по лінії Київ-Москва. Американців не хвилює, що Україна припинила добиватися членства в НАТО. Вони вдячні, що Янукович позбувся високозбагаченого урану, який використовувався для потреб українських атомних електростанцій, замінивши його низькозбагаченим паливом з Росії. Однак Вашингтон вважає, що Київ, навіть поступаючись Москві, повинен зберегти суверенітет України.

Поки що переговори України з Росією після початкової ейфорії, викликаної угодою «газ за флот», загальмувалися. Москва не хоче повторювати сценарій, відомий з часів Кучми, коли в обмін на поступки у політичній сфері вона погоджувалася на економічні поступки. А Янукович дуже на це розраховував. Він підтримав російську концепцію безпеки в Європі (так звану доктрину Медведєва), оголосив про співпрацю в басейні Чорного моря (це означає кінець союзу Києва з Грузією) і в Придністров’ї. Погодився на ширше залучення російського капіталу. Більших поступок не планував.

Тим часом росіяни насправді хочуть отримати «Нафтогаз» і систему українських газопроводів з величезними сховищами. Їх не задовольнить створення тристороннього консорціуму з Європою. Їхня мета – це також українська енергетика, авіапромисловість, телекомунікації і поклади урану. Українцям було передано список їхніх підприємств, в яких зацікавлена російська сторона. Російські компанії в Україні мають отримати імунітет на кшталт дипломатичного. Любов до Росії вимагає доказів і жертв – здається кажуть Януковичу Путін і Медведєв. Російський тандем прагне реваншу за Помаранчеву революцію і безумовної капітуляції Києва. На спільній прес-конференції з російським президентом Янукович пожалівся, що неможливо працювати у темпі, який пропонують партнери. У відповідь він почув, що такий темп необхідний, бо треба надолужити п’ять втрачених років.

Зв’язки на основі прагматизму

Тяжкі реалії української політики. Подібне випробування проходили попередники Януковича, та його ситуація, безумовно, гірша. Він не має становища Кучми і його вміння лавірувати між Заходом і Москвою. Він не Ющенко, який спочатку тримався на пореволюційному ентузіазмі співвітчизників і Заходу та ненависті Москви. Він не може розраховувати на підтримку Польщі як адвоката України у відносинах з Заходом. Міністр Радослав Сікорський заявив три дні тому, що «романтичний період» у відносинах з Україною вже скінчився.

Янукович прийшов до влади під гаслом прагматизму. Він почувався сильним і впевненим у допомозі братньої Росії. Та забув чи радше не знав, що політику чіткого підрахунку прибутків і збитків у зовнішній політиці можуть собі дозволити виключно сильні держави, зрілі і впевнені у своїх козирях. Україна – не сильна, а її політична еліта не зріла. Вона не має достатньо принад, щоб причарувати інших. Україна стала зайвим учасником чотирикутника Вашингтон-Москва-Берлін-Варшава, який вирішує долю в нашому регіоні. Зрештою, лідера, який на одну шальку терезів ставить ціну на газ і фундаментальну проблему безпеки своєї країни, складно назвати прагматиком.

Янукович потрапив у пастку. Захід в обмін на допомогу у виході української економіки з кризи вимагає реформ. Росіяни реформ не очікують, але вимагають політичного підпорядкування. Наразі на берегах Дніпра ще нічого не вирішено. Україна не втратила незалежності і не продала Росії стратегічні підприємства. Вона пішла на поступки в зовнішній політиці і у сфері безпеки, але не втратила остаточно самостійної ролі на міжнародній арені.

Янукович не боїться підпорядкування Москві, бо виріс у середовищі, для якого це було природно. Однак він поступово починає розуміти, що згода на диктатуру Москви може позбавити його влади. Причому до завершення каденції. Втрати Україною суверенітету не прийме не тільки Захід, а й також велика частина українців. І не лише в Галичині і центрі країни.

До останніх президентських виборів Партія регіонів ніколи самостійно не відповідала за українську державу. Навіть коли Янукович двічі був прем’єр-міністром. Над ним був Кучма або Ющенко. Після першого засліплення владою і реваншу над помаранчевими добре видно програмну безпорадність нового президента. Він не має жодного уявлення, як вирішувати проблеми довіреної йому країни.

У той час, як у Росії точиться дискусія на тему модернізації і демократизації, нова влада в Києві консервує неефективні галузі промисловості і порушує Конституцію. У Росії започатковано обережний відхід від сталінізму, а в українському Запоріжжі ставлять пам’ятник Сталіну. Коли в Росії планується дати право голосу опозиції, на берегах Дніпра знищуються здобутки революції у сфері свободи, українського національного відродження і прозахідного курсу попередньої влади.

Янукович і його команда діють із залізною послідовністю. Ніби хочуть показати, що до влади прийшли надовго. Однак швидкість і безпардонність приховують страх перед помаранчевою більшістю суспільства.